Сага про наймасовіший позашляховий маратон країни

19 вересня 2018

8 вересня у Кривому Розі утретє відбувся любительський веломарафон ХСМ "Залізна сотня", що належить до велосипедних змагань категорії крос-кантрі, у якому беруть участь велосипедисти різних вікових категорій, яких загалом цього року було близько 500. Учасники "Залізної сотні" долали 100 км, учасники "Залізної спроби" — коротку дистанцію у 55 км (для усіх учасників був один старт і фініш, але на певній ділянці вони розходилися, продовжуючи долати хто коротшу, хто довшу дистанцію, в залежності від власних сил). Головним критерієм змагань було вкластися у час — 10 годин, тоді марафон вважався пройденим, що підтверджувалося сертифікатом про подолання дистанції. Втім, визначали у марафоні й переможців. Світловодець Антон Пустовіт, який виступав за команду VeloStreet (Київ) є досвідченим спортсменом, тому їхав по довгому маршруту. Він став переможцем в абсолюті — загальному залікові серед усіх категорій та переможцем у своїй віковій категорії. Гадаємо, читачам "Вісника Кіровоградщини" буде цікаво познайомитися з постом Антона, який він виклав у соціальних мережах. Адже у ньому викладені не лише емоції переможця, а й стратегія та тактика боротьби за перше місце, яка призвела до успіху. Той випадок коли розраховуєш на пост про трійку у своїй категорії, а перемагаєш в абсолюті. Півроку проблем зі здоров’ям ніяк не давали підняти самооцінку. І нарешті здоров’я пофіксено (питання зі здоров’ям вирішені), перше після тривалої перерви змагання виграно.

Перш за все хочу виділити формат змагань, де шосейна тактика має пряме відношення, і всі прийоми, що канають там, канають тут. Сидіння на колесі, атаки, командна тактика (звісно, якщо вона у вас є). Я в захваті! Дуже рекомендую всім, хто має відношення до шосе та хоче спробувати щось оффроудне (позашляхове).

"З самого початку в мене була тактика" (с) на початку гонки сидіти і не висовуватись, бо їхати 100 км по полях одному — це означає програш. Тому, не знаючи своє справжньої форми (бо останній раз їздив на змагання 1,5 місяці тому), сидів та чекав, коли всі втомляться, щоб спробувати атакувати. Нас було семеро. Після другого підйому та спуску з відвалів група зменшилась до 5, після передостаннього КП нас залишилось троє.

Коли є досвід шосейних стартів, то по тривалості змін, їх інтенсивності можна зробити висновки, хто в якій формі. На цьому етапі я розумів: основним суперником був Андрій Хіміч (м.Харків), бо кожного разу, коли в нього були лажі, він дуже швидко наздоганяв нас і продовжував працювати, ніби нічого не відбулося. Богдан Зачепа (м.Кременчук) навпаки — дуже довго добирав та посередньо проводив зміни. Це допомагає зрозуміти, хто буде твоїм суперником на останніх кілометрах, та від цього будувати тактику. Якщо суперник має хороший фінішний ривок, то краще атакувати заздалегідь. Якщо крутий індивідуальний хід, то потрібно терпіти та спуртувати (різко збільшувати швидкість руху) на останніх метрах.

За 15 км до фінішу я спробував атакувати, щоб підтвердити свої здогадки. Найближче до мене зміг всидіти лише Богдан, Андрій їхав з 10-секундним просвітом, але це лише на технічній частині. На відрізку, де потрібно було крутити на повну, Андрій наздогнав Богдана та від’їхав без жодних проблем, хоча перекластися до мене не вдалося. Я увесь час обертався, бо боявся, що суперники об’єднають сили та зможуть догнати. Але ні, кожен сам за себе! Доїхав один, навіз
2 хвилини другій позиції.

Траса змагань дуже крута. До гонки уявляв її як ґрунтову дорогу посеред поля, що перетинає техногенні відвали з каменю. У реальності це були зелені тунелі, кам’яні серпантини (а-ля Карпати) та офігенна стежка вздовж водосховища.

Трохи дифірамбів організаторам. Ще раз вдячний організаторам за формат змагань — не думав, що рівнинне МТВ може бути таким цікавим. Організація стартового містечка та фінішу — це взагалі найкраща частина! Камера схову, душ після гонки, їдло, медалька фінішера, чіпи, циферблат, нагородження на сцені, ведучий, рок-концерт (дуже жалкую, що не зміг залишитися, але ранній підйом не залишив жодних шансів, щоб витратити залишки сил).

З минулого року були відгуки про погану розмітку — цього я найбільше боявся. Але було все ідеально в стилі Опришок. Як би не намагався заблукати — нічого не вдавалося. Кожні 300 м — мітки, усі перехрестя розмічені, як для школоти. Лише талант допоможе поїхати не туди. Були лажі, але організатори з року в рік виправляють помилки, працюють все краще і краще та відкриті до конструктивної критики.

Дякую всім причетним, івент на майже 500 учасників вдався на всі 100500%. Рекомендую усім бажаючим наступного року! І, звісно, дякую компанії VeloStreet за постійну технічну допомогу!

Антон Пустовіт