Чертог смерті


Чертог смерті


24 лютого 2017
Чертог смерті
Якби Іван Котляревський жив у Світловодську у наш час на вулиці, названій на його честь, навряд чи він написав би свою "Енеїду" — через вереск худоби, яку ріже його сусіда та через сморід звалених у купу вмісту їхніх кишок. Шість років тому художник, різьбяр, чия робота, між іншим, прикрашає двері нашого Свято-Покровського Собору, Валерій Сукач, аби мати власну творчу майстерню, "затяг паски" і, замість комуналки на Конька, придбав приватний будиночок на вулиці Івана Котляревського — всесвітньо-знаного автора безсмертної "Енеїди" — з "врем’янкою", яка тут же стала оцією самою творчою майстернею. І назва вулиці-то яка символічно-творча: твори до нестями! Та, не судьба, виявилось… Роки зо три тому його сусіда, який до цього працював різником худоби на козярчуківському "ВК і К", пішов на "вільні хліби", утворивши щось на кшталт забійного підприємства у… власному обійсті. Та й забиває, заробляючи собі на прожиття, нещасних хрюшок, яких йому ледь не щодня звозять замовники, десятками. І не лише хрюшок…

"До речі, знаєте, що треба робити аби яловичина файною була?, — спитала Олена Сукач, дружина пана Валерія, — Корівку потрібно тримати на прив’язі — не даючи ані сіна, ані води — протягом доби. І лиш тоді її різати… Уявляєте, як реве приречена тварина? Задля цього різник (грошенята-то завелися) придбав сусідню (через дорогу) оселю"...


Тепер уявімо оці регулярні смертні мукання приречених корів, свиней, яким вкорочує віку оцей різник у компанії найманих хлопців. А тепер уявіть ріки крові з забитих тварин, що розтікаються по сусіднім городам, і купи із вмістом їхніх кишок, які різник звалює у своєму-таки дворі — мало того, що оце все смердить неймовірно, так воно ще й потрапляє у підземні води, які споживають тубільці.

…Тут не те, що митець (як наш пан Валерій) творити не зможе — будь-яка адекватна людина ризикує збожеволіти. Тож і кинулись природно Сукачі правди шукати. І правоохоронців викликали. І зібравши підписи сусідів (хоча, які там сусіди — напівживі пенсіонери), до влади достукатись намагались. Та, де там!? Поліція каже: то — приватна власність і ми не маємо права туди влазити; податківці — він у нас не зареєстрований тощо. Навіть санепідстанцію — і ту не насторожив моторошний сморід…

А може оцей різник підкупив оцих усіх містечкових чинуш? Може вище треба?, - спитав кореспондент у пана Валерія.

Ми це теж припускаємо. Адже сам наш сусід, погрожуючи мені і моїй родині, заявляє про те, що у нього тут все "схвачено". А коли очі свої заливає оковитою — наважується ще і серед ночі гепати по забору. І все це – попри наші заяви до властей, які ми доповнюємо чисельними фото- та відеоматеріалами. Звертались і до Олеся Довгого… У його Громадській приймальні нам порадили фіксувати всі наші тутешні звернення і у разі бездіяльності властей — надати їм.

Аби ця інформація не виглядала однобокою, ваш кореспондент зробив спробу побалакати із тим сусідом-різником… З хвилину гавкав охоронець його хазяйства — такий собі грізний псюра, вівчарської породи Алабай. Та так ніхто з хати і не вийшов. І, як доповнив наш співрозмовник, оцього пса, після того, як він покусав сусідського громадянина ромської національності (після чого цигани здійняли бучу), наразі таки посаджено на цеп. І на тому спасибі.

Постскриптум. На бідкання Сукачів, що, мовляв, робити, коли ті, хто має щось робити "умивають руки", ваш кореспондент порадив клин "клином вибивати": виставити потужні колонки у бік обійстя цього різника і врубати "на всю" несамовиті людські крики… І так — цілодобово. А що? Моя приватна власність, у якій кожен має право "розважатись" на свій розсуд.

Постскриптум №2. Подружжя Сукачів, яке продовжує слухати крики приречених тварин, на відміну від інших людей, зі страхом чекає на теплу пору року — коли до цих несамовитих криків і хрипів додасться ще й сморід від куп вмісту кишок знищених тварин.

Постскриптум №3. На основі відеоматеріалів, відзнятих цим подружжям, додавши їхні коментарі, ми змайстрували сюжет (Увага! Ненормативна лексика!)— як для наших шановних читачів, так і для відповідальних чиновників — аби вони нарешті дослідили, чи функціонує у житловому секторі скотобійня.