Голодомор на Світловодщині. Нові факти
Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932-1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше, ніж за роки Першої світової та громадянської воєн. Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь...
У першій половині 30-х років ХХ ст. Новогеоргіївський район з населенням понад 60 тис. осіб входив до складу Харківської області. Основою економіки району було досить розвинене сільське господарство. Переважна більшість населення, яке проживало на території 40 сільських рад, працювало саме в цій галузі. Передумовами для розвитку аграрного сектору були перш за все природні фактори: родюча земля, ріки Дніпро, Тясмин, Цибульник, багато ставків, ліси та унікальні сіножаті; навіть своєрідна спеціалізація господарств. Насіннєвим городництвом займалися в Галаганівці, Стецівці та Калантаєві. Вироби з лози, ягідництво, шовківництво і технічні культури культивувалися в Подорожньому, Чаплищі, Воронівці, Липовому, Калабарку, Клочкову, Вітрівці, Малій Андрусівці та Крилові. Городину вирощували в Новогеоргіївську, Ревівці, Табурищі, Свинаро-Павлівці.
У першій половині 30-х років ХХ ст. Новогеоргіївський район з населенням понад 60 тис. осіб входив до складу Харківської області. Основою економіки району було досить розвинене сільське господарство. Переважна більшість населення, яке проживало на території 40 сільських рад, працювало саме в цій галузі. Передумовами для розвитку аграрного сектору були перш за все природні фактори: родюча земля, ріки Дніпро, Тясмин, Цибульник, багато ставків, ліси та унікальні сіножаті; навіть своєрідна спеціалізація господарств. Насіннєвим городництвом займалися в Галаганівці, Стецівці та Калантаєві. Вироби з лози, ягідництво, шовківництво і технічні культури культивувалися в Подорожньому, Чаплищі, Воронівці, Липовому, Калабарку, Клочкову, Вітрівці, Малій Андрусівці та Крилові. Городину вирощували в Новогеоргіївську, Ревівці, Табурищі, Свинаро-Павлівці.
На території решти 24 сільських рад вирощувалися зернові, переважно пшениця і жито. Досить розвиненим було і тваринництво. Влітку 1932 року у господарствах району налічувалося 11625 коней, 13908 ВРХ, 3373 вівці, 8223 свині. В ці роки життя сільського населення, значна частина якого вела одноосібне господарство, поступово покращувалося. Але це не влаштовувало більшовицьке керівництво країни. І в 1932 році різко та безпідставно було підвищено плани обов’язкових державних заготівель та примусових державних позик. Ті з селян, хто був незадоволений чи противився грабіжницьким податкам, діставали прізвиська «куркуль» чи «підкуркульник», і це було приводом до репресій. Архівні джерела свідчать, що станом на 25 лютого 1932 року було повністю розмайновано 108 і частково 64 куркульських господарств. На середину липня 1932 року за опір хлібозаготівлям було віддано під суд 167 осіб, з них 12 «куркулів», 30 «заможних», 16 «заможно-середняцьких», 24 «контрактанти», 67 «плановиків» і 18 голів колгоспних управ.
Проведення грабіжницької хлібозаготівельної кампанії наштовхувалося на неминучий супротив. Документи свідчать про підпал колгоспного майна у Стецівці, вбивство активістки Золотарівської сільради тощо. Жертвами репресій ставали і самі активісти. Ось витяг із протоколу Серебрянського партрадактиву: «...окремі сільради, що були засорені чуждими елементами, мали певний вплив на керівників, які самі стали на бік кулаків, агітували проти виконання, пиячили з кулаками, а також своїми опортуністичними діями, як от Кобзарівка, Іванківці, Миронівка, Мовчанівка, Вершавці таСтецівка, відтягували виконання плану. Куркулі зуміли закопати хліб у землю, до цього часу відкривають ями. У Вершавцях – 400 ям, у Стецівці – до 150 ям».
В інших документах йдеться про «дії куркульської агентури всередині колгоспів, які зривають плани в Овраховому, Калантаїві, Великій Андрусівці, Серебряному, Іванківцях». (ДАКО. ф. 437,оп. 1, спр. 82, арк.28).
Ще більш жорстокою стала хлібозаготівельна кампанія 1932-1933 років. За планом Харківського обкому КП(б)У район мусив здати державі 20,5 тонн зерна. Об’єднаний Пленум РК КП(б)У та РКК 28 липня 1932 року затвердив такий річний план: колгоспам здати 15,606 тонн, одноосібному сектору – 5,304 тонни (у тому числі по куркульських та заможних господарствах – 425 тонн).
Були визначені «вирішальні» сільради, на які покладався основний тягар хлібоздачі, за ними закріплювалися члени бюро РК КП(б)У. За Вершавкою, Стецівкою, Великою Андрусівкою – Ситник; Микільським і Золотарівкою – Фірсов; Табурищем, Закамінням і Пеньківкою – Айзенберг; за Подорожнім, Ново-Липовим і Чаплищем –- Удовиченко. Деякі «ответработники» самі бачили нереальність таких планів. Ось витяг зі зведення ДПУ: «...В с. Никольск партсобранием было принято план только при обсуждении в 4-й раз и только в присутствии ответработника из района, но отдельные коммунисты считают план нереальним и невыполнимым. Уполномоченный РПК в с. Ивановка председатель Рай КПС Низкоусов заявил следующее: «Это грабеж со сторони Соввласти. В районе сидят не правители, а олухи. Сталин, Косиор не могут управлять страной, Пусть приедут и сами выполняют хлебозаготовку, а я брошу работу и уеду, не хочу грабить крестьян». Ткаченко отказался быть секретарем сельпартячейки, заявив: «План нереальный и тот коммунист, который говорит о реальности плана, тот врет, ибо для того, чтобы ВЫПОЛНИТЬ план, нужно даже солому забрать». («Розсекречена пам’ять» (Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД) К,. 2007, ст. 229-230).
Всього за 5 місяців 1932 року за ухиляння від участі у реквізиціях з партії було виключено 21 особу (ДАКО. ф. 437, сп.1, спр. 90, арк. 14). Але навіть репресії у вигляді грошових і натуральних штрафів, продажу майна, позбавлення права користування землею виявилися недостатніми для виконання плану одноосібними господарствами. Постановою поширеної наради секретарів партосередків та членів сільських рад зафіксовано, що одноосібники виконали план на 53,2% на відміну від зако¬нослухняних колгоспів, а винуватцями цього визнано голів сільрад району. Виконання плану хлібозаготівель були невтішним: Вершацька сільрада – 44,7%, Стецівська – 33,3%; Золотарівська – 36,6%, Табурищанська – 22,4%, Закамінська – 41,4%, Великоандрусівська – 48,8%, Пеньківська – 42,5%, Новолипівська – 43,2%. (ДАКО. ф. 437, оп.1. спр.37,арк. 29).
Не рятували становище навіть грізні директиви на кшталт такої: «Цілком таємно. Постанова бюро РКП від 25 січня 1933 р. «... п.7 Доручити Фірсову виявити організаторів саботажу в с. Табурище, провівши вилучення контрреволюційного антирадянського елементу». 13 грудня 1932 року була створена районна оперативна «посівна трійка» в складі голови та секретаря РК КПБУ Ситника та Буднія і завідуючого земельним відділом Павлюченка. Результати її діяльності відображено у листі начальника Харківського обласного відділу ДПУ УСРР: «Продовольственное положение в области и до того довольно тяжелое, а в последнее время резко ухудшилось. Особо поражены продзатруднениями ... Ново-Георгиевский... районы, где заболевания и смертность на почве истощения приняли угрожающие размеры. Значительная часть населення разъехалась в поисках заработка и хлеба, оставив детей на произвол судьбы. Оставшиеся голодают, пухнут от голода, но помощь им не оказывается из-за отсутствия каких бы то ни было продовольственных ресурсов. Ежедневно умирает по несколько человек. Основними продуктами стали отбросы, шелуха, семена сорных растений».
Але навесні 1933 року все-таки проводилася посівна кампанія. Наприклад, на 10 квітня 1933 року «...колгоспами Крилівської сільради засіяно 2,3 га пшениці, 16,4 га ячменю, 0,5 га картоплі, 6,5 га соняшнику, 1,85 га махорки. По одноосібному сектору – 1 га пшениці, 1,5 га ячменю, 2,45 га кукурудзи, 1,9 га соняшнику та 3,9 га картоплі.
Станом на 27.04.33 р. по району засіяно 18,503 га (35,8%), в т.ч. колгоспами 15,874 га, одноосібниками 1,684 га. Ці заходи були невід’ємною частиною соцзмагання між Одеською і Харківською областями за дострокове виконання зобов’язань у здачі хліба пролетарській державі в 1933 році.
Підготував Віктор СЕРГЄЄВ,
директор міського краєзнавчого музею.
Проведення грабіжницької хлібозаготівельної кампанії наштовхувалося на неминучий супротив. Документи свідчать про підпал колгоспного майна у Стецівці, вбивство активістки Золотарівської сільради тощо. Жертвами репресій ставали і самі активісти. Ось витяг із протоколу Серебрянського партрадактиву: «...окремі сільради, що були засорені чуждими елементами, мали певний вплив на керівників, які самі стали на бік кулаків, агітували проти виконання, пиячили з кулаками, а також своїми опортуністичними діями, як от Кобзарівка, Іванківці, Миронівка, Мовчанівка, Вершавці таСтецівка, відтягували виконання плану. Куркулі зуміли закопати хліб у землю, до цього часу відкривають ями. У Вершавцях – 400 ям, у Стецівці – до 150 ям».
В інших документах йдеться про «дії куркульської агентури всередині колгоспів, які зривають плани в Овраховому, Калантаїві, Великій Андрусівці, Серебряному, Іванківцях». (ДАКО. ф. 437,оп. 1, спр. 82, арк.28).
Ще більш жорстокою стала хлібозаготівельна кампанія 1932-1933 років. За планом Харківського обкому КП(б)У район мусив здати державі 20,5 тонн зерна. Об’єднаний Пленум РК КП(б)У та РКК 28 липня 1932 року затвердив такий річний план: колгоспам здати 15,606 тонн, одноосібному сектору – 5,304 тонни (у тому числі по куркульських та заможних господарствах – 425 тонн).
Були визначені «вирішальні» сільради, на які покладався основний тягар хлібоздачі, за ними закріплювалися члени бюро РК КП(б)У. За Вершавкою, Стецівкою, Великою Андрусівкою – Ситник; Микільським і Золотарівкою – Фірсов; Табурищем, Закамінням і Пеньківкою – Айзенберг; за Подорожнім, Ново-Липовим і Чаплищем –- Удовиченко. Деякі «ответработники» самі бачили нереальність таких планів. Ось витяг зі зведення ДПУ: «...В с. Никольск партсобранием было принято план только при обсуждении в 4-й раз и только в присутствии ответработника из района, но отдельные коммунисты считают план нереальним и невыполнимым. Уполномоченный РПК в с. Ивановка председатель Рай КПС Низкоусов заявил следующее: «Это грабеж со сторони Соввласти. В районе сидят не правители, а олухи. Сталин, Косиор не могут управлять страной, Пусть приедут и сами выполняют хлебозаготовку, а я брошу работу и уеду, не хочу грабить крестьян». Ткаченко отказался быть секретарем сельпартячейки, заявив: «План нереальный и тот коммунист, который говорит о реальности плана, тот врет, ибо для того, чтобы ВЫПОЛНИТЬ план, нужно даже солому забрать». («Розсекречена пам’ять» (Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД) К,. 2007, ст. 229-230).
Всього за 5 місяців 1932 року за ухиляння від участі у реквізиціях з партії було виключено 21 особу (ДАКО. ф. 437, сп.1, спр. 90, арк. 14). Але навіть репресії у вигляді грошових і натуральних штрафів, продажу майна, позбавлення права користування землею виявилися недостатніми для виконання плану одноосібними господарствами. Постановою поширеної наради секретарів партосередків та членів сільських рад зафіксовано, що одноосібники виконали план на 53,2% на відміну від зако¬нослухняних колгоспів, а винуватцями цього визнано голів сільрад району. Виконання плану хлібозаготівель були невтішним: Вершацька сільрада – 44,7%, Стецівська – 33,3%; Золотарівська – 36,6%, Табурищанська – 22,4%, Закамінська – 41,4%, Великоандрусівська – 48,8%, Пеньківська – 42,5%, Новолипівська – 43,2%. (ДАКО. ф. 437, оп.1. спр.37,арк. 29).
Не рятували становище навіть грізні директиви на кшталт такої: «Цілком таємно. Постанова бюро РКП від 25 січня 1933 р. «... п.7 Доручити Фірсову виявити організаторів саботажу в с. Табурище, провівши вилучення контрреволюційного антирадянського елементу». 13 грудня 1932 року була створена районна оперативна «посівна трійка» в складі голови та секретаря РК КПБУ Ситника та Буднія і завідуючого земельним відділом Павлюченка. Результати її діяльності відображено у листі начальника Харківського обласного відділу ДПУ УСРР: «Продовольственное положение в области и до того довольно тяжелое, а в последнее время резко ухудшилось. Особо поражены продзатруднениями ... Ново-Георгиевский... районы, где заболевания и смертность на почве истощения приняли угрожающие размеры. Значительная часть населення разъехалась в поисках заработка и хлеба, оставив детей на произвол судьбы. Оставшиеся голодают, пухнут от голода, но помощь им не оказывается из-за отсутствия каких бы то ни было продовольственных ресурсов. Ежедневно умирает по несколько человек. Основними продуктами стали отбросы, шелуха, семена сорных растений».
Але навесні 1933 року все-таки проводилася посівна кампанія. Наприклад, на 10 квітня 1933 року «...колгоспами Крилівської сільради засіяно 2,3 га пшениці, 16,4 га ячменю, 0,5 га картоплі, 6,5 га соняшнику, 1,85 га махорки. По одноосібному сектору – 1 га пшениці, 1,5 га ячменю, 2,45 га кукурудзи, 1,9 га соняшнику та 3,9 га картоплі.
Станом на 27.04.33 р. по району засіяно 18,503 га (35,8%), в т.ч. колгоспами 15,874 га, одноосібниками 1,684 га. Ці заходи були невід’ємною частиною соцзмагання між Одеською і Харківською областями за дострокове виконання зобов’язань у здачі хліба пролетарській державі в 1933 році.
Підготував Віктор СЕРГЄЄВ,
директор міського краєзнавчого музею.
