Історично склалося так, що Новий рік у нас відзначається двічі: 1 січня за новим, григоріанським календарем, і через два тижні – за старим, юліанським стилем. 14 січня – день пам’яті св. Василія Великого, архієпископа Кессарії Каппадокійської. За старих часів вважалося, що в новорічну ніч (по старому стилю) сходяться сонце і місяць, і це є початком всього нового, зокрема — Нового року.

У наших предків Меланка (день святої Меланії відмічається 13 січня) символізувала місяць, а Василь був символом сонця. Вважалося, що в цю ніч Меланка вийшла заміж за Василя.

Споконвіку, напередодні старого Нового року, за давньою народною традицією, справляють Щедрий Вечір – веселе українське свято з обрядами, забавами, скоромною їжею (піст вже минув): багатою кутею на смальці, ковбасами, пирогами, варениками, млинцями, смаженими на салі тощо. А ще випікають два спеціальні хліби "Маланка" і "Василь".

На Щедрий Вечір, тобто в ніч під старий Новий рік, майже по всій Україні, від Таврії до Гуцульщини, традиційно ходили гурти ряджених – молодіжні ватаги, які щедрували й водили "Маланку" – своєрідний маскарад, що не має нічого спільного з християнськими віруваннями, хоча й носить ім’я преподобної Меланії.

Основні діючі особи – перевдягнений у дівчину нежонатий хлопець (Маланка) і, навпаки, дівчина або жінка у чоловічому вбранні (Василь). Сьогодні маланчина галерея персонажів поповнилася новими (деякі перейшли з минулих часів): бутафорними "офіцерами" і "солдатами" неіснуючих армій; сучасними "президентами" (вітчизняними і зарубіжними), "депутатами" різного штибу, місцевими "діячами", рекетирами, міліціонерами, "зірками" шоу - бізнесу, кіногероями тощо. Фантазія маланкуючих аж зашкалює: майструють соломяні, шкіряні, навіть – металеві Маланки, які у супроводі інших масок ходять від хати до хати з новорічними піснями та поздоровленнями. щедрує господарю, співає величальних пісень: