Олесь Довгий сподівається, що «голосування на крові» більше не буде
Голосування у Верховній Раді щодо децентралізації, яке відбулося останнього літнього дня 2015 року, безумовно, увійде в історію України – хтось (з часом це з’ясується достеменно) намагався так качнути маятник її поступу на шляху деколонізації, що на порозі вищого законодавчого органу країни пролилася кров.
Народний депутат Олесь Довгий не сумнівається, що імена трьох Національних гвардійців, які полягли на тому порозі, будуть вписані до Пантеону Українських Героїв. Адже цього дня вони ціною своїх дорогоцінних життів зруйнували плани ворогів України затіяти на наших землях справжню громадянську війну…
— Ви, пане Олесю, були одним із 265-ти народних обранців (тобто, необхідна більшість), що підтримали законопроект… Знаючи вашу виваженість, а також те, що ви не належите ані до коаліціянтів, ані до опозиціонерів, чи варто не сумніватися у вашому свідомому кроці?
— Скільки себе пам’ятаю, не лише цей — всі мої кроки були і залишаються свідомими і відповідними моєму сумлінню й світогляду. Стосовно ж згаданого законопроекту, переконаний: його не підтримання завдало би для України такого лиха, що нинішні події на сході здавалися би дитячими пустощами.
— Найкривавіший конфлікт у Європі з часів закінчення Другої світової війни — дитячі пустощі?
— Я поясню… Війна на сході об’єднала не лише український народ по обидва береги Дніпра, який дає гідну відсіч агресорові, вона згуртувала ще й світову спільноту, з колективної пам’яті якої ще не вивітрились ймовірні апокаліптичні наслідки Холодної війни другої половини ХХ століття. Тож, не випадково народи світу та їхні уряди беззастережно стали на бік України. І не лише стали — проти країни-агресора застосовуються такі глобальні обмеження і санкції, що їхнє продовження й поглиблення за кілька років може "поставити хрест" на самому існуванні Росії у її нинішньому вигляді. Розуміють це і у Кремлі, якого незламна Україна, підтримана цивілізованим світом, змусила сісти за стіл переговорів.
— Ви маєте на увазі Мінські домовленості, на яких, як одна зі сторін, фігурують представники, так званих, ДЛНР? Якщо так, то чи можете ви прокоментувати (або спростувати) аргументи противників цих домовленостей, що їхнє виконання Україною призведе до того, що у Верховній Раді незабаром цілком легально засідатимуть різні гіві, стрєлкови, мотороли та інші особини, чиї руки по лікті у крові як мирних жителів сходу України, так і воїнів української армії та добровольчих батальйонів.
— Відверто кажучи, мені прикро, що у розкритті суті й змісту переговорів у Мінську інформаційний простір захопили різні панікери й горлопани на кшталт "все пропало" та "нас зливають". Звісно, ще доведеться з’ясовувати "природу" походження цих страшилок: чи з власної недалекості — у розрахунку підвищити (або врятувати) у такий спосіб свій політичний рейтинг, чи з подачі розвідцентрів ворогуючої з нами сторони. Так чи інакше ця какофонія заглушила раціональні та тверезі судження щодо стратегічних (та й тактичних) наслідків цих угод. А вони (ці судження) полягають у тому, що на особливому статусі Донбасу (як і будь-якого іншого регіону України) не робиться бодай найменшого натяку. Місцеві вибори жовтня 2015 року на непідконтрольних Україною територіях проводитись не будуть. Так що згадані вами "гіві, стрєлкови, мотороли та інші особини" не те, що у Верховній Раді засідати не будуть — вони й за межі тимчасово окупованої частини Донбасу "витнути носи" не зможуть. Але, з іншого боку, закликаю вас не забувати, що на іншій — підконтрольній Україні — його частині громадяни мають повне конституційне право і голосувати, і бути обраними до органів місцевого самоврядування. Що абсолютно логічно! І ця логіка знайшла своє закріплення у Мінських домовленостях, зокрема, у частині зобов’язань України стосовно впровадження "децентралізаційних" змін до своєї Конституції. Ось що треба було би увесь голос говорити людям, аби не сталося того, що сталося під стінами парламенту 31 серпня.
— Стривайте, а чому Україна має здійснювати конституційні зміни "всередині себе" в угоду виконання якихось міжнародних домовленостей? Хіба ці зміни не її внутрішні справи?
— Якби на нашій землі не було б війни — громадянської, гібридної, антитерористичної операції (називайте, як завгодно але, все одно, крові від цього менше не стане) — звісно, ці зміни носили б виключно внутрішній характер. Але, коли на сході нам протистоїть одна з найбільших армій світу і в цьому протистоянні нам (і морально, і матеріально, і санкціями) допомагає увесь цивілізований світ, "ставати у позу" було би повним безглуздям. Це дало би Росії підстави звинуватити Україну у зриві Мінських домовленостей (а Європу та США — у підтримці ненадійного партнера) і вже не маскуючись розпочати повномасштабну агресію проти нас. А проросійське лоббі у Євросоюзі та США отримало б додаткові підстави для тиску на уряди своїх країн з вимогою скасування санкцій проти Росії і відмови від допомоги Україні. Чи влаштовує нас такий сценарій?.. В цьому зв’язку варто процитувати витяг зі звернення Президента України до народу, яке він зробив одразу після голосування у парламенті 31 серпня:
А іншим нагадаю, що конституційні зміни, пов’язані із децентралізацією влади в Україні, тобто, надання регіонам ширших повноважень назрівали у нас ледь не з 90-х років минулого століття. Але далі розмов про це справа не рухалась. І коли рік-півтора тому центральна влада всерйоз взялася за децентралізацію, реалізовуючи таким чином один із постулатів Революції гідності — спалахнув Донбас. Випадково? Ні! Бо сильні українські регіони з широкими фінансовими, соціальними, гуманітарними та іншими повноваженнями жахають передовсім Москву, яка тримає Росію у залізному кулаку. Бо дай там хоча б найменшу свободу і самостійність регіонам — Російську Федерацію неодмінно спіткає доля Радянського Союзу.
А ще — щирою надією на те, що "голосування на крові" у нас більше не буде. Ніколи!
"Останні вибори до Верховної Ради України відбулися одразу після перемоги Революція гідності. Пробуджена нею енергія нації у прагненні докорінних змін, відповідно, позначилась і на складі Верховної Ради цього скликання, де "попєрєднікі" не отримали впливової більшості. А відтак 265-ох народних депутатів, що проголосували 31 серпня за конституційні зміни у площині децентралізації влади, зрадниками національних інтересів можуть назвати, вибачте, або відверті невігласи, або агенти впливу, що діють в інтересах іноземних держав", – сказав Олесь Довгий, коментуючи те голосування, під час якого під стінами Верховної Ради гриміли вибухи і лилася кров.
— Ви, пане Олесю, були одним із 265-ти народних обранців (тобто, необхідна більшість), що підтримали законопроект… Знаючи вашу виваженість, а також те, що ви не належите ані до коаліціянтів, ані до опозиціонерів, чи варто не сумніватися у вашому свідомому кроці?
— Скільки себе пам’ятаю, не лише цей — всі мої кроки були і залишаються свідомими і відповідними моєму сумлінню й світогляду. Стосовно ж згаданого законопроекту, переконаний: його не підтримання завдало би для України такого лиха, що нинішні події на сході здавалися би дитячими пустощами.
— Найкривавіший конфлікт у Європі з часів закінчення Другої світової війни — дитячі пустощі?
— Я поясню… Війна на сході об’єднала не лише український народ по обидва береги Дніпра, який дає гідну відсіч агресорові, вона згуртувала ще й світову спільноту, з колективної пам’яті якої ще не вивітрились ймовірні апокаліптичні наслідки Холодної війни другої половини ХХ століття. Тож, не випадково народи світу та їхні уряди беззастережно стали на бік України. І не лише стали — проти країни-агресора застосовуються такі глобальні обмеження і санкції, що їхнє продовження й поглиблення за кілька років може "поставити хрест" на самому існуванні Росії у її нинішньому вигляді. Розуміють це і у Кремлі, якого незламна Україна, підтримана цивілізованим світом, змусила сісти за стіл переговорів.
— Ви маєте на увазі Мінські домовленості, на яких, як одна зі сторін, фігурують представники, так званих, ДЛНР? Якщо так, то чи можете ви прокоментувати (або спростувати) аргументи противників цих домовленостей, що їхнє виконання Україною призведе до того, що у Верховній Раді незабаром цілком легально засідатимуть різні гіві, стрєлкови, мотороли та інші особини, чиї руки по лікті у крові як мирних жителів сходу України, так і воїнів української армії та добровольчих батальйонів.
— Відверто кажучи, мені прикро, що у розкритті суті й змісту переговорів у Мінську інформаційний простір захопили різні панікери й горлопани на кшталт "все пропало" та "нас зливають". Звісно, ще доведеться з’ясовувати "природу" походження цих страшилок: чи з власної недалекості — у розрахунку підвищити (або врятувати) у такий спосіб свій політичний рейтинг, чи з подачі розвідцентрів ворогуючої з нами сторони. Так чи інакше ця какофонія заглушила раціональні та тверезі судження щодо стратегічних (та й тактичних) наслідків цих угод. А вони (ці судження) полягають у тому, що на особливому статусі Донбасу (як і будь-якого іншого регіону України) не робиться бодай найменшого натяку. Місцеві вибори жовтня 2015 року на непідконтрольних Україною територіях проводитись не будуть. Так що згадані вами "гіві, стрєлкови, мотороли та інші особини" не те, що у Верховній Раді засідати не будуть — вони й за межі тимчасово окупованої частини Донбасу "витнути носи" не зможуть. Але, з іншого боку, закликаю вас не забувати, що на іншій — підконтрольній Україні — його частині громадяни мають повне конституційне право і голосувати, і бути обраними до органів місцевого самоврядування. Що абсолютно логічно! І ця логіка знайшла своє закріплення у Мінських домовленостях, зокрема, у частині зобов’язань України стосовно впровадження "децентралізаційних" змін до своєї Конституції. Ось що треба було би увесь голос говорити людям, аби не сталося того, що сталося під стінами парламенту 31 серпня.
— Стривайте, а чому Україна має здійснювати конституційні зміни "всередині себе" в угоду виконання якихось міжнародних домовленостей? Хіба ці зміни не її внутрішні справи?
— Якби на нашій землі не було б війни — громадянської, гібридної, антитерористичної операції (називайте, як завгодно але, все одно, крові від цього менше не стане) — звісно, ці зміни носили б виключно внутрішній характер. Але, коли на сході нам протистоїть одна з найбільших армій світу і в цьому протистоянні нам (і морально, і матеріально, і санкціями) допомагає увесь цивілізований світ, "ставати у позу" було би повним безглуздям. Це дало би Росії підстави звинуватити Україну у зриві Мінських домовленостей (а Європу та США — у підтримці ненадійного партнера) і вже не маскуючись розпочати повномасштабну агресію проти нас. А проросійське лоббі у Євросоюзі та США отримало б додаткові підстави для тиску на уряди своїх країн з вимогою скасування санкцій проти Росії і відмови від допомоги Україні. Чи влаштовує нас такий сценарій?.. В цьому зв’язку варто процитувати витяг зі звернення Президента України до народу, яке він зробив одразу після голосування у парламенті 31 серпня:
"А що було би, якби сьогодні Верховна Рада не проголосувала за зміни до Конституції? На порядок зросла б загроза руйнації міжнародної проукраїнської коаліції. Зникло би з порядку денного питання про продовження санкцій, які дуже боляче б'ють по агресору. Цілком реальною стала би перспектива залишитися сам на сам з агресором... Сьогоднішнє голосування не остаточне, але воно дасть величезне поле для маневру українській дипломатії. А фінальне рішення наприкінці року, коли потрібно буде триста голосів, запевняю вас, дорогі співвітчизники, буде залежати від того, як протягом цих кількох місяців розвиватиметься ситуація на Донбасі, і наскільки Росія виконуватиме Мінські угоди…".
А іншим нагадаю, що конституційні зміни, пов’язані із децентралізацією влади в Україні, тобто, надання регіонам ширших повноважень назрівали у нас ледь не з 90-х років минулого століття. Але далі розмов про це справа не рухалась. І коли рік-півтора тому центральна влада всерйоз взялася за децентралізацію, реалізовуючи таким чином один із постулатів Революції гідності — спалахнув Донбас. Випадково? Ні! Бо сильні українські регіони з широкими фінансовими, соціальними, гуманітарними та іншими повноваженнями жахають передовсім Москву, яка тримає Росію у залізному кулаку. Бо дай там хоча б найменшу свободу і самостійність регіонам — Російську Федерацію неодмінно спіткає доля Радянського Союзу.
"Та нехай собі як знають божеволіють, конають — нам своє робить!", — хочеться мені закінчити пророчими словами нашого генія Тараса Шевченка.
А ще — щирою надією на те, що "голосування на крові" у нас більше не буде. Ніколи!
