— Отже, Віталію, що то за фестиваль і як ти туди потрапив?

— Я регулярно на свою електронну адресу отримую різну митецьку інформацію про те, що, де і коли відбуватиметься як на наших українських теренах, так і за кордоном. А щодо цього фестивалю конкретно, то передісторія моєї поїздки така… Живе собі у Долинській, що на нашій милій Кіровоградщині, такий собі Олександр Лазарєв, у митецьких колах відомий під псевдо "Криворізький". Мало того, що він пише свої доволі талановиті пісні та музику, так він ще й, створивши так званий "Театр авторської пісні", згуртовує щорічно на фестиваль "Пісні з КГОКОРу" бардівську братію і з України, і з-за "бугра". Але з року поточного Лазарєву напевне здалося, що він вже виріс із своїх долинських "коротеньких штанців". Таким чином, він зв’язався із своїм другом, херсонським продюсером Георгієм Борзенком, який очолює однойменний Продюсерський центр і який у тому ж таки "Примор’ї" регулярно організовує різні байкерські та рок-зліти, і запропонував йому розширити свій творчий діапазон, провівши ще й зліт бардівський. Той залюбки зголосився і, наскільки мені відомо, залишився задоволений — перший млинець клубком не став. У такий спосіб "Пісні з КГОКОРу", злившись з Продюсерським центром Борзенка, і дали сей чудний симбіоз — "Сузір’я бардів над Примор’ям"…

Звісно, проігнорувати таку подію я аж ніяк не міг. Але Чорне море і за цінами, і за відстанню не зіставимо із Долинкою. А барди, як відомо, не гламурні попсовички з їх захмарними гонорарами. Тому тут — у Світловодську — я вдався до пошуку спонсорів, який врешті привів мене до народного депутата та кандидата у нардепи на нашому окрузі Олександра Єдіна. І він, добра душа, дай йому Бог здоров’я і перемоги на виборах, мені допоміг… І знаєш, я не думаю, що виручити "юне дарування" він зголосився виключно у рамках виборчої кампанії — переконаний, Єдін вчинив так би само і за кілька років до виборів.

— Ну і чим ти цього разу ощасливив публіку?

— Цього разу на фестиваль з’їхалося багацько бардів — представників Києва, центральної та південної України, двоє представляли Московію, а один аж із Нью-Йорка "звалився". Щоправда, він український заробітчанин, до того ж — бандурист. Ну, а я, як завжди, на контрасті — адже барди, як правило, люди ліричні. Я ж своїм чорно-гуморним гарчанням та гітарним боєм вношу певний дисонанс у цю ідилію, які, між тим, гармонійно вписуються у цільну палітру, вносячи у неї свої специфічні нотки. Так і цього разу було — у перший вечір я заспів свою класичну "Люблю худих", відносно свіжого "Самогубця". А третю пісню, враховуючи, що я перебуваю на московськомовному півдні, я виконав на північному діалекті української (тобто, "па-рускі") — "Цвєти для туалєта" вона називається. Я так її і об’явив, що оця пісня — спеціально для людей з обмеженими лінгвістичними здібностями. І знаєте, виявилось, що я помилявся: на теренах Херсонщини в цілому і у Залізному порту зокрема живуть нормальні українці, які шанують і зберігають мову своєї землі. Вже згодом тубільці, з якими мені довелося спілкуватися, жартома дякують мовному законові Ківалова-Колісніченка — адже завдяки цим песиголовцям, наголошували мої співбесідники, ще більше тамтешнього люду, на знак протесту проти такого глуму над мовою предків, переходять на українську…

А вже на другий вечір, окрім цих пісень, на наполегливе прохання глядацької аудиторії, я заспівав ще три пісні. А може й більше, не пам’ятаю — увійшов у раж.

— Віталію, ти такий знаний за межами Світловодська. Може би і земляків розважив як-небудь своїми піснями.

— Поживемо — побачимо. А поки що, не хочу.



Читайте також:
— "Woodstock". Наживо і від душі (28 вересня 2010)
— Страна должна знать своих героев! (1 вересня 2010)
— На фестивалі "Пісні з ГОКОРу-2010" місто Світловодськ представляв Віталій Асауленко (16 червня 2010)
— Від Хортиці до Гуляйполя… (1 вересня 2008)

Богдан ДРОЗДОВ