Понеділок, 11 грудня 2017
Події

Соціум і політикум

Іван МаліновськийІван МаліновськийРозмова після афгано-чорнобильського "майдану".
Минуло небагато часу відтоді, як український істеблішмент струшували нинішні і майбутні пенсіонери, незадоволені новітньою пенсійною реформою та підприємці з протестами проти новітнього податкового кодексу. Як ось на минулому тижні вже колишні вояки-афганці разом із ліквідаторами-чорнобильцями ледь не оволоділи штурмом найвищий законодавчий орган країни — Верховну Раду… Розкрити причини такого нешанобливого ставлення до владних інституцій з боку тих же чорнобильців, політичні уподобання яких були зазвичай не на боці "помаранчевих" чи "біло-сердешних" (принаймні, у їхньої верхівки), ми попросили тутешнього чорнобильця, голову Світловодської міськрайонної організації Всеукраїнського об’єднання "Союз-Чорнобиль", депутата міськради Івана Маліновського.
Він погодився. Але зауважив, що говоритиме як чорнобилець. Хоча і у афганців подібні біди і проблеми — у протилежному випадку вони б не гуртувалися разом 20 вересня, штурмуючи Верховну Раду. Для того, аби зрозуміти причину такої надто рішучої поведінки чорнобильців, розпочав Маліновський, слід здійснити екскурс у 2000 рік. Саме цього року тодішній прем’єр та майбутній президент Ющенко першим посягнув на Конституцію України, де, зокрема, чітко сказано, що жодне владне рішення, постанова абощо не може зменшувати величину пільг, пенсій та інших соціальних виплат.
"А Ющенко взяв та й зменшив. Причому, по-єзуїтські зменшив. Чорнобильцям, яким по півроку і більше не виплачувалось жодних компенсаційних виплат і які завалили Уряд листами-скаргами, прем’єр відповідав: ваше бюджетне фінансування здійснюється 100-відстково згідно затвердженого Державного бюджету. А у дужках допис — "23% від потреби". Виявляється, ясновельможні пани заклали до бюджетних видатків на чорнобильців лиш 23% від сукупних потреб, які, наче помахом чарівної палички, почали вважатися за 100%", — каже керманич світловодських чорнобильців.

2004 рік, продовжив він, вважається роком, коли його побратими остаточно стали прихильниками нинішнього Президента — ще б пак, за тодішнього прем’єрства Януковича вся заборгованість держави чорнобильцям за попередні роки, без усяких судів, на початку 2004 року була виплачена їм до копійки, рівно, як і регулярно здійснювались поточні виплати. Тому-то, коли грянула Помаранчева революція, чорнобильців на Майдані не було видно… Опісля неї, як відомо Кабмін очолила Тимошенко. І система соціальних виплат чорнобильцям, як і багато чого іншого, знов повернулася до ручного регулювання.
"Це така система господарювання, — пояснив Маліновський, — коли керівництво здійснюється не згідно законів, а за посередництва різних Кабмінівських постанов та розпоряджень, що як правило, вступають у протиріччя з основним законом… А коли Ющенко зняв Тимошенко і затвердив Януковича, покривджена Леді Ю розгорнула кампанію з активізації звернень чорнобильців (і не тільки) до судів щодо відновлення їм… пільгових виплат. Уявляєте, яка підступність!? Але ми і без неї завалили суди (і міжнародний з прав людини, у тому числі) своїми позовами проти Держави Україна — так само, як, скажімо, і Діти війни, прийняття закону про яких було ініційовано з подачі тодішнього спікера Мороза, який мітив у президенти. І взагалі, дуже прикро робиться від того, коли з’ясовується, що турбота влади за ту чи іншу соціальну категорію населення є ніщо інше як передвиборчий піар у боротьбі за голоси електорату".

На запитання, чому ж таки нинішня "біло-голуба" влада та її коаліціянти вліпили такий ляпас своїм традиційним прихильникам, головний міський чорнобилець відповів, що основною причиною тут виступили гроші. Річ у тім, пояснив він, що в Україні майже не лишилося пільгових груп населення (ну, хіба що, V.I.P.-пенсіонери із своїми пенсіями у десятки тисяч гривень), які б, зазнавши на собі оте ручне керування їхніми соцвиплатами, не звернулися по захист до суду. На сьогодні Україна, згідно судових рішень, повинна виплатити своїм громадянам 130 мільярдів гривень.
"Така ціна систематичного порушення Конституції, — наголосив Маліновський. — І щоб відхреститися від цих виплат нинішня влада пішла далі Ющенка з Тимошенко. Якщо ті просто порушували основний закон, то ці, взагалі, вирішили узаконити беззаконня. Тобто, законодавчо затвердити за Кабміном право самому визначати розмір тієї чи іншої пільги. Таким чином, завдяки керівництву ВР проект даного закону було "протягнуто" у першому читанні. Я кажу протягнуто, бо він не пройшов процедурного обговорення у всіх комітетах Верховної Ради. Що, власне, і стало причиною рішучого протесту афганців і чорнобильців. Адже, до його остаточного затвердження вже у другому читанні, тобто, з урахуванням шляхом голосування усіх поправок від депутатських фракцій та груп, стало, як-то кажуть, рукою подать".

Тому, за словами нашого співрозмовника, можновладці дещо схаменулися — і урядовець Тігіпко, і лідер парламентської більшості Єфрємов, наполохані бойовими закликами афганців та чорнобильців під Верховною Радою, заявили, що проект цього закону розглядатися не буде аж поки не буде створено узгоджувальну групу із протестувальників, нардепів і урядовців. Але в останній час, зазначив Маліновський, лідер афганців Червонописький заявив, що "інтернаціоналісти" виходять із переговорного процесу, адже, їхня позиція була однозначною — даний закон не чіпати взагалі.
"Реакція нашого лідера Андрєєва, думаю, буде такою ж", — припустив головний світловодський чорнобилець.

— У числі головних винуватців просування цього закону ви назвали керівництво ВР — ви маєте на увазі і спікера Литвина? А він, як відомо, є лідером Народної партії. А ви — голова міської організації цієї партії. Якось, знаєте, не в’яжеться з поняттям партійна дисципліна…

— Так, хоча головував в той день в Верховній Раді і вів пленарне засідання сесії Верховної Ради, коли приймався цей горезвісний проект закону в першому читанні, перший віце-спікер Адам Мартинюк, один із лідерів українських комуністів. А що стосується Народної Партії — я член цієї партії не тому, що її очолює Володимир Литвин, а тому, що вона відповідає моїм особистим переконанням та світогляду. Але, за будь-яких обставин я залишаю за собою право мати власну думку. А вона така: з людьми, які, по суті, йшли на смерть, рятуючи Україну та Європу від смертельної небезпеки радіаційного зараження, вирішили вчинити не по-людськи. І мені дуже прикро, що лідер моєї партії не зміг протистояти цьому, хоча враховуючи кількість депутатів від Народної Партії в Верховній Раді — а їх всього двадцять чоловік, — то це, мабуть, було зовсім не просто.

— А може треба розмірковувати глобальніше: президент, уряд, парламентська більшість заявляють весь час, що країна стала на шлях радикальних економічних та соціальних реформ, які інші країни колишнього соцтабору вже давно пройшли і в результаті вони, за рівнем розвитку та добробуту населення, нині нічим не відрізняються від інших країн Західної Європи. А реформи, як відомо, ніколи не були безболісними. До того ж у світі продовжує вирувати економічна криза. Може ж таки треба зрозуміти це, "затягти паски" і перетерпіти?

— Якщо "затягувати паски" — так усім. А то у нас виходить, що "паски затягти" пропонується чомусь найбільш вразливим верствам населення. А олігархи-можновладці тим часом лиш примножують свої багатомільярдні статки (один лиш пентхауз у Лондоні з видом на Біг-Бен, який нещодавно придбав депутат Верховної Ради Рінат Ахметов за кілька сотень мільйонів фунтів стерлінгів — чого вартий!). А збільшення видатків на утримання Верховної Ради, Кабміну, Президента, силових структур … Це також "затягування пасків"? Ви зайдіть на сайт податківців і подивіться, скільки зросло за останній рік мільйонерів та мільярдерів… Нещодавно мою увагу привернула одна новина із Німеччини: тамтешні багаті, з огляду на всесвітню економічну кризу, а відтак, на зубожіння простих німців, звернулися до свого уряду з проханням збільшити для таких, як вони, податок. У час, пояснили багатії, коли вся нація потерпає від кризи, вони не мають морального права жити у розкошах і пропонують розподілити частину своїх статків серед менш заможних громадян. Оце я розумію — "затягування пасків"! У нашому ж варіанті, гадаю буде ще чимало "майданів", які врешті призведуть до єдиного загальнонаціонального "майдану" з яким влада не впорається ані адміністративними, ані репресивними методами. Якщо, звісно, вона не зрозуміє, що реформи треба розпочинати передовсім із себе самої.

Наш P.S. Наведений нашим інтерв’юером німецький приклад має чітке визначення — націоналізм. Відтак, нам ще дуже далеко до німців. Як і до прибалтів з поляками та болгарами. А скоро, глядиш, — і до грузинів з молдаванами.

Віталій АСАУЛЕНКО




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:




Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top