Вже наступного, після цього виконкомівського рішення, дня директор водоканалу Любов Осіпчук, аби розтлумачити означені кроки влади і комунальників, пішла, як-то кажуть, у маси – у депутатській кімнаті зустрілася з активістами громадських організацій та партійних осередків міста... Початок зустрічі пройшов не без певного „напруження”. Чому, спитав один з присутніх, тарифні нововведення здійснено без широкого обговорення? На що Осіпчук відповіла, що такі „широкі обговорення” зазвичай стають ареною розправи невдоволених громадян над „клятими комунальниками”, яких „розігрівають” на лайку різного штибу опозиціонери. Як приклад, вона пригадала липневий мітинг, де її надто палкі оратори, під несамовиту гучну підтримку пенсіонерів, ледве не в кримінального злочинця перетворили. „З якої речі мені ходити на ці розправи, які ви називаєте обговоренням?, – сказала директор водоканалу. – Адже опісля мені треба йти працювати, а не пити склянки серцевих крапель і жменями пігулки для зниження тиску. Бо мені, як керівникові підприємства, яке спромагається всупереч обставинам та у власний збиток забезпечувати місто водою у цілодобовому режимі, у той час, як вся область, чимало міст України „сидять” на погодинній її подачі, дуже і дуже досадно вислуховувати безпідставні звинувачення на свою адресу. Більше того, нашому підприємству – єдиному водоканалові в області – вдалося за рік залучити до п’яти мільйонів гривень з державного бюджету (всього, протягом найближчих років, очікується 14 мільйонів) задля переходу в процесі обеззаражування води від хлору до нетоксичного гіпохлориту та докорінної реконструкції наших очисних споруд ”.

Після такого „охолодження”, зустріч увійшла у більш-менш ділове русло. Дійсно, сказала Осіпчук в її продовження, рішення про тарифи непросте, але, на тлі всебічного росту цін та середньої зарплати, політичної нестабільності в країні та економічної кризи у світі, яка негативно позначилась і на світловодських підприємствах, воно є вимушеним кроком і запобіжною мірою від остаточного розвалу всієї системи водозабезпечення міста.

Власне, на цьому, якщо не враховувати обговорення питань, пов’язаних з повіркою лічильників, взаємин з водогоном „Дніпро-Кіровоград” тощо, зустріч і завершилася.

Схоже було на те, що більшість присутніх таки поділили думку Любові Осіпчук про те, що Світловодськ і все, що в ньому – наш спільний дім. А коли справа торкається спільного дому, мудрості нам не позичати.

Віталій АСАУЛЕНКО