Влітку світловодці вельми полюбляють проводити вечірнє дозвілля, милуючись заходом сонця на бетонованому узбережжі найбільшої в Україні рукотворної водойми – Кременчуцького водосховища. (Поки воно, звісно, не починає смердіть). Ходять туди-сюди, купаються, або пиячать на парапеті тощо. Хоча тут раніше був ще один різновид дозвілля – риболовля. Городян з вудками, з „резинками” на укосі було стільки – „хоч греблю гати”. А зараз – „півторамужика” дрімають біля своїх вудок на колишньому річковому вокзалі. Немає риби...
Дніпро-Славута, що перетинає Україну з півночі на південь, за висновками екологів, сукупно тече у своєму первозданному, Богом даному вигляді, лише 150 кілометрів. Більша частина яких припадає на його верхів’я у Київській області. На решту ріки – майже тисяча кілометрів – наклала свій відбиток людська діяльність... Костянтин Рибачук, головний еколог міста і району не взявся обговорювати доцільність для України Кременчуцького штучного моря, втім, я і всього каскаду дніпровських водосховищ. Економіка – економікою, але те, що Дніпро „страждає” через значне уповільнення своєї природньої течії – річ очевидна. Приклад – наше рідне водосховище. За майже 60 років свого існування, через системне змивання у воду прибережної смуги, воно стало значно мілкішим. А разом з берегами у воду змивається своєрідний „коктейль” з продуктів життєдіяльності людини як органічного, так і неорганічного походження. Явно не річкова течія, наголошує еколог, не дає можливості внутрішнім ресурсам водойми самоочищатися. Влітку цей негативний процес зазнає ще більшого загострення – „буйним цвітом” починають цвісти так звані синьо-зелені водорості. Якби, зазначає Рибачук, діло обмежувалося лише малоприємним запахом – неабияк страждає флора і фауна водосховища. Означені водорості, значним споживанням кисню з води, витісняють традиційну рослинність річкового дня. А це негативно позначається спочатку на рибі, яка веде донний спосіб життя (судак, лящ та бички), а згодом – на всіх інших водних пожильцях.