Водоканалові гаплик?

„Ми, - говорить директор, - розраховували отримувати додатково від нового тарифу понад 130 тисяч гривень, насправді ж маємо близько 93 тисяч – люди менше почали використовувати воду, а ще - далеко не всі споживачі поспішають за неї платити”. Але найвагоміша причина балансування водоканалу на межі колапсу криється у зупинці понад півроку тому головного, що був, споживача води у місті – ВАТ „Світловодський маслосиркомбінат”, водоканал від цього за цей період недотримав понад одного мільйона гривень... На підприємстві, заради економії коштів, вже готові скоротити близько 30 працівників. Але, за словами Осіпчук, це досить сумнівна економія – робітники з „золотими руками”, і без скорочення, зіткнувшись з затримкою зарплати, почали полишати підприємство... До розмови долучився головний інженер підприємства Микола Пархоменко. За його словами, ще трішки і не буде кому ремонтувати допотопне обладнання, виїздити на пориви проржавілих мереж і, якщо місцеві власті не припинять шукати „золоту середину” між настроями городян і економічною доцільністю у тарифах на воду – найбільш уживаним атрибутом у побуті світловодців невдовзі стануть...відра, з якими вони ходитимуть на пологий бетонований берег Кременчуцького водосховища за водою, і відправлятимуть у них свої природні потреби... Як наголосили обидва водоканальські очільники, більш-менш ситуації на їхньому підприємстві може зарадити термінове впровадження нового тарифу для населення у розмірі п’ять гривень 58 копійок за кубометр (водопостачання – 2,13 грн./куб. і 3,45 грн./куб. – водовідведення). А чому „більш-менш”? Та тому, що даний тариф обласний Комітет по цінах при Кіровоградській ОДА вбачав доцільним ще у 2006 році...

Прокоментувати тривожний стан речей на водоканалі, з огляду на громадську думку, а саме – на неупереджену громадську думку, ми попросили голову ГО Громадська рада Володимира Павлова... Щоби розібратися у даній ситуації, сказав він, треба здійснити невеличкий екскурс в історію міста. У ньому, за часів СССР розташовувались близько десятка оборонних підприємств всесоюзного значення, які для своїх потреб споживали силу-силенну води, відтак, саме вони (а не, як зараз, населення) були основними „донорами” водоканалу. Також, саме під них були побудовані гігантські очисні споруди, мережі до яких, враховуючи гористий тутешній ландшафт, мають загальну довжину у 160 кілометрів. Всі ці „оборонки” (а з ними – безліч інших підприємств), на час тотального розкрадання новоствореної Української держави, який припав на 90-ті роки минулого століття, „канули у Лету”. З тієї пори, таким чином, населення міста і стало основним споживачем води. Якби, наголошує Павлов, тодішнє керівництво водоканалу, очолюване Володимиром Дем’янюком, проявляло підприємливість у реформуванні водоканалу до викликів нової доби – безладу і безпорадності, з яким підприємство зіткнулося сьогодні, не було б. „Чому тоді, - запитує голова ГР, - нинішні „вболівальники” за громаду та „неперевершені фахівці” з комунальної сфери „не тероризували” Дем’янюка, „не штовхали його у спину”, мовляв, давай реформуй, реорганізовуй своє підприємство та поступово, не болісно для громади (відповідно до загального здороження та росту середньої зарплати) збільшуй тарифи?”. Та тому, відповідає він, що весь цей час водоканал був полем політичних „ігрищ”, на якому чимало сьогоднішніх „крикунів”, загріваючи з народом, здобували владні повноваження. „І сьогодні, на прикладі водоканалу, ми бачимо, до чого призвів подібний популізм, обгорнутий у яскраву етикетку вболівання за інтереси громади... Я не думаю, що фахівці Інституту місцевого розвитку, які пройшли відповідний вишкіл у європейських країнах, і які розробили у минулому році Стратегічний план розвитку для водоканалу і „Світловодськпобуту”, а також міські та обласні спеціалісти з комунальної сфери, дурніші за тутешніх „поборників прав громади” – людей, знання комунальної галузі яких базується на схемах і поняттях чвертьвікової давності”, - зазначив наш співрозмовник. Що ж до, на перший погляд, непопулярних кроків влади у напрямку збільшення тарифів, Павлов наголосив, що з народом треба більше спілкуватися як напряму, так і за посередництва ЗМІ. А саме розповісти, що за вартістю води для населення Світловодськ займає 16 місце в області, що вода у нас подається цілодобово – на відміну від погодинної її подачі у чималій кількості міст Кіровоградщини й України. Але все це – поки що. І для того, щоб Світловодськ не поповнив сумний список міст України, де водоканали зупинено повністю, світловодцям треба не слухати різних базік, а з розумінням, по-хазяйськи поставитись до своєї ж власності. А стосовно малозабезпеченого прошарку населення, владі і громаді треба подбати про субсидіарне відшкодування, для тих же, хто не в змозі „оббивати пороги” соціальних установ – наполягти, аби їхні представники самі прийшли до немічних оформити необхідні папери. Оце і буде, підсумував голова Громадської ради, нелицемірна та дієва турбота за інтереси людей.

Замість післямови: в одному із світловодських продуктових магазинів ми поцікавилися, скільки мінеральної та питної води реалізовується у них щодня. Приблизно, відповіли, до тисячі пляшок - від одного до шести літрів. Середня вартість літру коливається у межах двох гривень. І кожен з нас, вочевидь, купує в магазинах воду далеко не раз на місяць... Дві гривні за літр! А тут п’ять гривень з копійками – за тону! За тону найбільшого скарбу на планеті Земля – воду.

Віталій АСАУЛЕНКО