Коли робота радістю стає
У житті кожної людини бувають такі моменти, коли виникає внутрішня потреба проаналізувати, підбити підсумки якогось певного періоду свого життя. Певно, такий «момент істини» напередодні свого ще зовсім молодого ювілею переживає зараз і Микола Дмитрович Петров, колишній плавильник заводу чистих металів, заслужений металург УРСР.
Подумки оглядає чоловік усе своє життя. Народився в робітничому селищі на Донеччині, але вже з юнацьких років - коли сім’я переїхала до Світловодська – це місто стало для нього рідним. Путівку в життя юнак отримав на «Вторчерметі»: працював там, одночасно навчаючись у вечірній школі, вогнерізником, кранівником. А в 1968 році прийшов на завод чистих металів у цех №8, освоїв професію плавильника. Звідси, з заводу, Миколу провели і на службу до лав Радянської Армії. Після військової служби, ні хвилини не вагаючись, повернувся на завод, який встиг стати йому вже рідним.
Подумки оглядає чоловік усе своє життя. Народився в робітничому селищі на Донеччині, але вже з юнацьких років - коли сім’я переїхала до Світловодська – це місто стало для нього рідним. Путівку в життя юнак отримав на «Вторчерметі»: працював там, одночасно навчаючись у вечірній школі, вогнерізником, кранівником. А в 1968 році прийшов на завод чистих металів у цех №8, освоїв професію плавильника. Звідси, з заводу, Миколу провели і на службу до лав Радянської Армії. Після військової служби, ні хвилини не вагаючись, повернувся на завод, який встиг стати йому вже рідним.
У 1972 році Микола Дмитрович очолив молодіжний колектив. Бригада Петрова успішно і достроково виконувала і перевиконувала плани, була однією з кращих на підприємстві, адже колектив тут зібрався дружний, працьовитий. Микола Тягній, Михайло Біцко, Валерій Головко, Сергій Тишко, Віктор Логінов, Володимир Татаренко – з ними розпочинав працювати Микола Дмитрович. Всі вони вболівали за свою роботу, були як одна сім’я. А бригадир у всьому був зразком для свого колективу, тож вже у 1975 році його було нагороджено орденом «Знак Пошани», а у 1979-му Микола Дмитрович став лауреатом премії Ленінського комсомолу. Через два роки Петрову вручили орден Жовтневої революції.
Неодноразово Микола Дмитрович обирався депутатом міської ради, брав активну участь у вирішенні виробничих питань на рідному підприємстві і в житті міста. Він користувався заслуженою шаною і авторитетом. А у 1986 році за досягнуті високі виробничі показники на основі ефективного використання агрегатів та обладнання М.Петрову було присвоєно звання заслуженого металурга УРСР.
Тридцять років Микола Дмитрович плавив монокристали кремнію. Робота ця нелегка і відповідальна, вимагає і творчості, і постійного вдосконалення. Нерідко доводилося самостійно приймати рішення, адже від тривалості плавки залежав результат усієї роботи. До речі, цей результат (тобто сам злиток) можна було побачити тільки наступного дня, тож на роботу завжди поспішав з радістю.
Свою любов до професії плавильника М.Петров передав і синові Русланові. Руслан Миколайович працює на «Силіконі», продовжує справу батька, який уже на заслуженому відпочинку. Старший Петров тішиться трьома онучками, понад усе хоче, щоб виросли вони справжніми людьми.
«Молодим сьогодні нелегко знайти себе, – каже Микола Дмитрович. – Можливо, нам свого часу було легше. На моє глибоке переконання, робота на підприємстві дисциплінує, виховує. Тож я бажаю кожній молодій людині знайти своє місце в житті, стабільності в роботі, корисного (для душі і для тіла) дозвілля. Для того, щоб не шкодувати потім про змарновані літа, потрібно займатися улюбленою роботою Тоді обов’язково буде віддача».
Словам цієї людини можна вірити. Безперечно, життя Миколи Петрова вдалося. Втім, кожен будує його сам...
Тетяна ТКАЧУК,
працівник краєзнавчого музею.
