Культовими були...
Французи відомі тим, що їдять жаб, англійці – вівсянку, німці – копчені сардельки, московіти – щі, вузькоокі – собак. А от жителі, як правого, так і лівого берегів Дніпра, обов’язково, лише нарізаючи сало до столу, - вже відчувають себе єдиним етносом – українцями. А коли, після чарчини доброї горілки, посилають цей делікатес, здобрений хроном чи часником, до рота, щиро співчувають усім іншим народам землі за відсутність у їхньому харчовому раціоні його. Сала! Та, що на берегах Дніпра... Навіть у, так званій, Росії, коли застілля відбувається за „присутності” сала – всі, як один, згадують своє українське коріння і починають „точити” анекдоти про хохлів (герої) і кацапів (антигерої) та сало...

Розмову про його споконвічний феномен ми розпочнемо, як належить, з історії... Нінель Бокій, кандидат історичних наук, доцент катедри історії України Кіровоградського педагогічного інституту, яка півжиття провела, „відбираючи” у землі різні артефакти, (зокрема, у 70-х роках минулого століття на околицях Світловодська пані Бокій та її студенти проводили доволі плідні розкопки скіфського кургану IV-III століття до нашої ери), повідомила нам, що їй, іншим археологам, доволі часто доводилось відкопувати майже у всіх історичних нашаруваннях свинячі кістки. Вже доведено, сказала вона, що домашні свині з’явились у нас ще у 6-му тисячолітті до Різдва Христового. Є свідчення, що свиня являлась культовою твариною – знайдено ікла цих тварин, прикрашені різьбленням, що є доказом того, що прадавні українці використовували їх у якості захисних оберегів. А крупними свинячими кістками вимощувалася зазвичай долівка у житлі. За часів Київської Руси, говорить пані Бокій, свині, на відміну від сучасних, були худорляві і кошлаті, вони вільно харчувалися у навколишніх дубових лісах, а опісля, досхочу наївшись жолудів, носились вулицями разом з собаками. Від чого, припускає археолог, у тодішніх свиней було більше м’яса, аніж сала.

...Культовими лишились
І хоча в наш матеріалістичний час свиня, втім, як і багато інших тварин, втратила тотемного значення, українські селяни, як відгомін сивої давнини, продовжують називати своїх хрюшок лагідними іменами, незважаючи на те, що за рік другий, їхні Нюрочки та Борічки „підуть під ніж”... Сьогодні різні фітнеси та модні дієти заперечують навіть натяк на сало. А от лікар-терапевт Світловодської центральної районної лікарні Ганна Левченко вважає подібні твердження хибними і помилковими. Адже, за її словами, сало – корисний продукт. І діткам рекомендується, і в спеку, і в холод не страшне. Клінічними дослідами доведено, що помірне вживання свинячого сала запобігає атеросклерозу й онкозахворювання, очищує печінку і дає чималий енергетичний заряд. Якщо людина не вживає 60-100 грамів сала на добу, вона не лише худне – знижується її працездатність і спротив до різних інфекцій. А те, що сало містить багато холестерину – наклеп, говорять медики: сало, до того ж, з часником, навпаки, - холестерин виводить з організму. А нещодавні дослідження вчених у царині всесвітньо відомого українського делікатесу додали ще кілька очок до його активу. Виявилось, наголосила терапевт, що сало буквально напхано селеном – дуже потужнім антиоксидантом, в ньому у значній кількості міститься арахідонова кислота – речовина, відповідальна за утворення в організмі нових клітин і багатьох гормонів. Разом з тим Ганна Левченко застерегла і наголосила на помірному вживанні сала...

Та українці як їли сало, так і будуть їсти, незалежно від того чи застерігають від цього їх медики, чи, навпаки, заохочують. Більш того, свинарство на його сучасному етапі продовжує розвиватись... Як повідомив один фермер зі Світловодського району, на жаль, він не забажав оприлюднювати своє ім’я (напевне, з огляду на конкурентів або податківців), щойно його господарство поповнилося в’єтнамськими свинками: вони поросяться до 30 років, а окрім традиційної свинячої їжі, їдять ще й траву та сіно. А головне – з них дуже смачнюче сало виходить...

Смачного!
Сало у розсолі „Тузлук”
Приготовлене у такий спосіб сало не старіє, не жовтіє і довго зберігається, зберігаючи відмінні смакові якості. Приготувати розсіл: на 5 склянок води – 1 склянка солі, закип'ятити, остудити до кімнатної температури. А тим часом порізати сало на невеликі шматки (щоб зручно було діставати) і укласти нещільно (!) у 3-х літрову банку, додати між шарами 3-5 лаврових листика, чорний перець горошком, 5-8 зубків часнику і залити розсолом, прикрити нещільно кришкою. Тиждень тримати в кімнаті потім винести на холод. Звичайно, на таку ємність йде не більш 2-х кг сала..

Гостре сало
7 склянок води, 1 склянка крупної солі, жменя цибульної лушпайки. Кип'ятити 5 хвилин. Потім покласти туди сало (щоб вода його цілком покривала). Продовжити кип'ятіння 10-20 хвилин. Залишити на добу в розсолі. Вийняти з розсолу, дати стекти воді. Натерти часником і червоним перцем. Покласти в холодильник, бажано в морозилку.

Сало з гуртожитку
Таке сало можна приготувати за 2-3 години. У скляну банку накладається сало, сіль, часник та інші інгредієнти за смаком. Потім усе це заливається окропом, закривається кришкою і прохолоджується. Як вичахне - можна нарізати і їсти. Якщо покласти сало в морозилку - вийде ще смачніше.

Класичне сало
1 кг сала рясно посипати сіллю і залишити на холоді. За дві доби цибульну лушпайку і сало (сіль з його не струшувати) опустити в киплячу воду. Додати 5-6 шт. лаврового листу, перець горошком, 1 чайну ложку чорного перцю і пів чайної ложки червоного, сіль і перетертий часник (2 голівки). Варити 7 хвилин з моменту закипання. Остудити, очистити від лушпайки, скласти в целофановий пакет – і в морозилку. Сало готове за добу. До речі, не бійтеся промахнутися із сіллю: якщо поклали багато – сало візьме стільки, скільки йому потрібно; якщо не досолили – можна посолити ще в пакеті і знову в морозилку. Спробуйте - готується недовго і виходить дуже смачно навіть з не самого свіжого і гарного сала.

Елементарне сало
Найелементарніший спосіб засолювання сала: сало ріжеться на шматки розміром з кулак, заздалегідь чиститься кружальцями часник з розрахунку 1 долька на шматок.

Підготовляються спеції: перець, мелений кріп(сухий) і т.д. - за смаком. Береться широкий посуд, типу великої каструлі. На дно каструлі насипається небагато приправ, перцю і часнику. Потім беремо в ліву руку шматок сала, у праву пригорщу крупної солі і натираємо шматок сала цією сіллю над каструлею. Після цього укладаємо сало в каструлю шкірою вниз і повторюємо операцію з іншим шматком сала, пересипаючи все це справа спеціями і часником. Сіль можна не заощаджувати. Коли запаси сала виснажаться, його треба трохи утрамбувати в посудині, накрити кришкою меншого діаметра чи тарілкою, зверху – невеликий гніт (наприклад, 3-літрову банку з водою), і – у тепле місце на 3-4 дні. Після цього сало майже готове - залишилося його витягти з посудини, стряхнути сік, загорнути в бавовняну ганчірочку і покласти в холодильник. Як тільки замерзне, можна насолоджуватися неповторним смаком.

Анекдоти про сало

Два українця розмовляють:
- Ти чув, що від сала склероз з’являється?
- Тю! А я думаю, що воно таке: як зранку сала поїм – то й на цілий день забуваю, що поїсти треба.

Лист студента-українця додому: „Вишли сала!!! Здрастуй, мамо”.

Українець в українця запитує:
- Як тобі Лужков?
- А що? Класний мужик...
- Так він же наш Севастополь до своєї Москви „пристебнути” хоче!
- Ну та й хай хоче. Головне, сала на ньому скільки!

Вирішила Чукотка від московської окупації визволитись. Оголосила про незалежність і навіть свій державний герб затвердила: на синьо-жовтому тлі – оленячі роги, а поміж них – товстенний шмат сала...

Віталій АСАУЛЕНКО