Раніше, каже дядя Миша, щоби риби наловити – лящів, карасів, тарані тощо – ніяких „прибамбасів” не потрібно було – трішки прикормив місце, одягай на гачок звичайного дощового черв’яка і встигай лише здобич з води висмикувати. Нинішня ж риба занадто розумнішою стала, на „дощовиків” і не дивиться – тільки на червоні і на опариші. І то лише після того, як добряче і не один раз, підкормити обране для риболовлі місце. Напевне, пофілософствував наш співрозмовник, цим самим риба керується власним інстинктом самозбереження – Дніпро як на верхньому, так і на нижньому б’єфах щільно перегороджений сітками, а ще її, безмовну, раз за разом труїть своїми викидами якийсь хімічний завод у Черкасах...І немає їй кому зарадити – екологи, за словами дяді Миші, пасивні, а рибінспекція настільки щільно сплелася з браконьєрами, що перших від других, навіть, під мікроскопом не розрізнити (з цієї причини дядя Миша відмовився сфотографуватися для газети – „махвія” чорт забирай). Та й на сільських ставках не наловишся – всі вони наразі приватизовані. Вловиш там щось, чи ні, а за час рибалки гроші хазяям сплати – а вони за це чимало „гилять”. На базарі скупитися дешевше буде. Та хіба у цьому суть? Риболовля для таких, як дядя Миша - категорія завше філософська, аніж побутова. Тому його, пересічного такого собі мужика, неабияк турбує, що невдовзі через таке хиже ставлення до нашого рибного багатства може бути перетнута, так звана, точка неповернення – коли всі потуги поновити втрачене будуть марними. Ех, нашим би можновладцям та рибінспекції з браконьєрами таке вболівання за спільну домівку, як у цього сивочолого чоловіка...

РИБАЛЬСЬКІ ПОРАДИ ВІД ДЯДІ МИШІ
Наприкінці весни-на початку літа на наших водоймах на поплавкову вудку може пощастити спіймати судака. Цей хижак полюбляє глибокі корчеві місця. Може „взяти” гачок з живцем, але дядя Миша радить використовувати сучасну приманку – силіконові рибки, які, виблискуючи і вигинаючись у воді, наганяють на зубатого хижака неабиякий апетит. До речі, у таких місцинах і від такої ж приманки не відмовиться принагідно і окунь. А от щуку з означеною приманкою треба шукати у більш мілких місцях і обов’язково, щоб трава була.

Ляща, коропа, карася та тараню на березі чекати нічого – вже доволі спекотньо і вони пішли у глибину до прохолоднішої води. Треба брати гумовий човник і вигрібати подалі від берега, де глибина сягає 8-10 метрів. Ласощами для цих риб є червоні черв’яки, а краще – опариші, щире задоволення у них викликають коники („кузнєчікі”) та пропарений горох. Не відмовляться вони, а тараня особливо, і від личинок короїда.

Якщо ви скористалися нехитрими порадами дяді Миші і нічого не вловили не поспішайте його лаяти – у червені та липні у риб не вельми звірячий апетит. До того ж наше море починає „цвісти” і риба, втім, як і ми, більше переймається „чистим повітрям”, аніж трапезою. А вже, починаючи з кінця серпня і до пізньої осені у пожильців наших водойм, у тих, звісно, що не задихнулися у смороді цвітіння синьо-зелених водоростей, пробуджується неабиякий апетит. От тоді-то поради дяді Миші стануть доволі доречними. Не забудьте лишень щедро прикормити місце свого „полювання” хлібом з макухою, перловкою іншими кашами, щедро здобреними ваніллю або анісовими краплями.

Пилип ЗАКАРЛЮКА
Фото: 20-30 років тому тут від рибалок було тісно, а зараз – не клює.