Демократичне суспільство задля свого розвитку потребує рівних можливостей для включення і у систему прийняття рішень, і в усі сфери соціально-економічного життя жінок і чоловіків як рівноправних партнерів. Не зважаючи на те, що політика рівних прав і рівних можливостей для жінок і чоловіків вписана у контекст загальносвітових процесів сьогодення, практика дискримінаційного підходу і нерівність все ще поширені майже в усіх країнах. Ця проблема є досить гострою для України так само, як і для інших країн. Можливість отримання рівної зарплати, рівності з точки зору зайнятості і участі у політичному житті можуть набувати формального визнання, але за відсутності ефективного діючого законодавства та реальних, дієвих механізмів його забезпечення продовжують залишатись разючими розриви у становищі в суспільстві жінок і чоловіків.

Світовою спільнотою на порядок денний питання рівності поставлене серед таких найважливіших для людства проблем, як боротьба з бідністю, материнською і дитячою смертністю, загрозою ВІЛ-інфекції/СНІДу. Українська держава приєдналась до міжнародної спільноти у частині зобов‘язань щодо досягнення ґендерної рівності, але досвід останнього десятиріччя чітко показує, що впровадження ґендерних підходів неможливе без чітко окреслених інституційних зобов‘язань, дотримання стратегії та систематичних зусиль для її виконання.

Cтратегії в галузі розвитку, прийняті політичні рішення можуть бути успішними і ефективними лише тоді, коли вони враховують внесок жінок і їх участь. Саме з таких принципів аналізу виходить і Програма рівних можливостей ПРООН в Україні, яка з 1997 року підтримує в Україні зусилля Уряду у напрямку формування державної ґендерної політики.
Оцінка ґендерної ситуації в Україні яка зроблена Програмою рівних можливостей ПРООН, дає можливість оцінити вплив ґендерного чинника на формування політики, соціальних, економічних відносин, розвиток громадянського суспільства, дає відповідь на багато питань, в тому числі і на такі: наскільки ефективною є політика рівних прав і рівних можливостей в Україні, якою мірою використовує суспільство потенціал жіночої половини і які вигоди отримує від цього, що втрачає від недоврахування цього внеску.

Клубок ґендерних суперечностей сплітається не лише з проблем, що суттєво торкаються проблем жіночого соціума, але й тих, що торкаються чоловіків.

У країні вочевидь дуже загострились проблеми становища чоловіків:
• чоловіче безробіття зростає більшими за темпами, ніж жіноче, але воно має свою специфіку у порівнянні з жіночим безробіттям;
• чоловіки йдуть на пенсію на 5 років пізніше, ніж жінки, хоча тривалість життя чоловіків на 12 років менша, ніж у жінок, отже “пенсійні” перспективи чоловіків є так само проблемними хоча й відмінними від проблем жінок;
• такі хвороби як туберкульоз, пияцтво, алкоголізм та наркоманія, що заполонили суспільство, більше вражають чоловіків;
• більш як 40% всіх нинішніх 16-літніх юнаків не мають шансів дожити до пенсії через скорочення тривалості життя чоловіків, країна втрачає чоловічий трудовий ресурс і у перспективі національної безпеки ця проблема має бути актуалізована і перед суспільством , і перед владою;
• суїцид як явище панує переважно також серед чоловіків;
• розпад сімей, пов’язаний із зростанням чоловічої аморальності став масовим явищем; 57% чоловіків на другий день після розпаду сімей перестають піклуватися про своїх дітей;
• надзвичайно гострими є проблеми репродуктивного здоров’я чоловіків.

ґендерні проблеми, найбільш актуальні для жіночого соціуму означені такими особливостями, як:
• обмежений доступ до влади і власності (зокрема землі, кредитів). Так у складі нової Верховної Ради кількість жінок – лише близько 8 %. Серед Голів обласних адміністрацій лише 3 жінки (що, разом з тим, є великим прогресом, адже це перші призначення на посади такого рівня за 15 років незалежності України). 90-95% економічних ресурсів контролюється чоловіками. У великому промисловому бізнесі жінки обіймають лише 2% посад;
• жінка обмежена у сферах зайнятості. При тому, що серед усіх працюючих з вищою освітою жінки складають 56%, їхнє кар’єрне і професійне просування обмежене, так само як і участь у прийнятті державних політичних рішень. Серед звільнених працівників кількість жінок майже удвічі переважає кількість чоловіків. Жінок більше, ніж чоловіків працює неповний робочий день або задіяно до інших сфер неповної зайнятості;
• зниження дітородної функції;
• зростання жіночих захворювань;
• жінка працює фактично на 4-6 годин більше від чоловіка: праця у домашньому господарстві не враховується як продуктивна;
• жінки отримують 2/3 заробітної платні чоловіків. Праця чоловіків цінується вище праці жінок: за одну відпрацьовану годину чоловік отримує 2,53 грн., а жінка – 1,92 грн.
• супутником жіночої нерівності є злидні та бідність. Багатодітна сім’я в Україні ототожнюється з бідністю і навіть злиденністю. Жінки стають предметом товару і жертвами торгівлі людьми. За рахунок українських наймичок вирішує сьогодні свої соціальні проблеми ледь не пів-Європи;
• кожна третя дитина в Україні виховується самотньою матір’ю;
• зростання проституції;
• у результаті пенсійної реформи жінка через 20-40 рр. отримуватиме пенсію, що дорівнюватиме лише 40-50% від чоловічої.

Все це та інші явища такого ж порядку - результат дисгармонії, дисбалансу, невпорядкованості відносин між чоловіком та жінкою в умовах кардинальних змін в системі економічної, політичної, ідеологічної, культурної трансформації українського суспільства.

Ситуація, що склалася в Україні з точки зору ґендерного аналізу, є доволі складною. З одного боку, ще з радянських часів у суспільстві сформоване стійке усвідомлення рівності жінок і чоловіків, яке базується на високому рівні освіти і професійної підготовки жінок, спеціально орієнтованій на захисну функцію держави по відношенню до жінки системі соціального захисту. З іншого ж боку, на тлі лібералізації економічних стосунків і тих соціальних трансформацій, які їх супроводжують, посилюються прояви патріархальної ідеології та патріархатних відносин. Така ситуація поглиблює ґендерний конфлікт і ставить питання про необхідність його врегулювання. Передумовою такого суперечливого підходу до вирішення ґендерних питань є традиційна “охоронна” концепція щодо жінки у межах якої неможливо розв’язати питання статусу і становища жінок, оскільки вони пов’язані із розв’язанням питання статусу і становища чоловіків. Це зумовило потребу у створенні принципово нової концепції. Власне, на розв‘язання цого конфлікту і спрямована державна ґендерна політика, основи якої задекларовані урядом.
Нормативне забезпечення державної ґендерної політики знайшло своє втілення у прийнятому Верховною Радою Законі України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків» (2005 р.). Важливим кроком до інституювання гендерних перетворень став Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 р.)
Позитивами державної ґендерної політики можна вважати призначення спеціально уповноваженого органу із забезпечення рівності, яким є Міністерство України у справах сім‘ї, молоді та спорту, розробку та прийняття стратегічних державні документів з регулювання забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, формування державного механізму на національному і регіональному рівнях. Активно розвиваються громадські ініціативи, підготовлені фахівці з числа державних службовців, успішно впроваджено практики державних і регіональних програм, сформована громадська думка сенситивна до ґендерної проблематики.
Необхідно визнати, що ґендерна політика лише набуває певного оформлення, у політичних документах не міститься чіткого визначення інтересів і потреб чоловічої і жіночої частини населення, урахування характеру процесу їх ґендерних відносин, окреслення ґендерних цілей, ґендерного компоненту в державній і партійній політиці. У прийнятому базовому законі досить слабкою є частина, що стосується санкцій за його невиконання, відтак у процесі його реалізації постає потреба розробляти відповідні доповнення. У законі не встановлені квоти для жінок у виборчому списку або інші спеціальні тимчасові заходи для впровадження ґендерної рівності.

Серед інших прогалин державної ґендерної політики варто зазначити такі:
• у нормативно-правових документах відсутнє чітке визначення інтересів і потреб чоловіків і жінок;
• напрями діяльності по досягненню рівності, визначені державними документами носять декларативний характер;
• ґендерна нерівність все ще розглядається переважно як жіноча проблема;
• в основі національної практики традиційно лежить “охоронна” концепція щодо жінки і цей підхід продовжує застосовуватись у програмах соціального забезпечення;
• затверджені плани дій (на національному та регіональному рівнях) не містять визначення індикаторів оцінки результативності, експертної або конкурсної оцінки;
• відсутнє цільове фінансування державних програм по досягненню рівності (фінансування за рахунок інших статей бюджету).

Основні проблемні сфери забезпечення рівності жінок і чоловіків формують сьогодні виклики українському суспільству і державі і вимагають відповідних адекватних дій, якими повинні стати наступні:
• приведення українського законодавства у відповідність до конституційних принципів рівності та європейських норм;
• здійснення інвентаризації законів та підзаконних актів на підставі ґендерних експертиз;
• вироблення особливих антидискримінаційних норм та санкцій за порушення ґендерного законодавства;
• встановлення спеціальних гарантій та санкцій за порушення принципу рівних можливостей на ринку праці;
• введення тимчасових спеціальних заходів для забезпечення паритетного представництва жінок та чоловіків на всіх рівнях прийняття рішень, при кадрових призначеннях на державні посади;
• розвиток національного інституційного механізму забезпечення рівності жінок та чоловіків;
• прийняття державної стратегії ґендерних перетворень та державної програми досягнення ґендерної рівності;
• здійснення ґендерної експертизи державного та місцевого бюджетів;
• бюджетне забезпечення реалізації державної стратегії ґендерного розвитку та державної програми досягнення ґендерної рівності;
• запровадження спеціальних освітніх програм для суддів і правоохоронців;
• розробка та запровадження цільових програм для зменшення ґендерних розривів у найбільш чутливих соціальних сферах;
• проведення спеціальних інформаційних кампаній;
• розвиток та інституціалізація ґендерних досліджень та ґендерної освіти на всіх етапах її набуття;
• удосконалення ґендерної статистики та проведення спеціальних соціальних досліджень;
• організація державної звітності та посилення громадського контролю за виконанням міжнародних зобов'язань та задекларованих принципів рівності прав та можливостей жінок і чоловіків.

Отже входження України, як демократичної і рівноправної у світове співтовариство, нові форми економічного, політичного, культурного життя потребують нових відносин між чоловіками і жінками, які є базисними. В усьому світі жінки розглядаються як новий, важливий, творчий ресурс гуманістичних і гуманітарних перетворень, належного управління. Рівень розвиненості і добробуту країн перебуває у прямій залежності від того, наскільки жінка рівна з чоловіком. Найбільш розвинені країни довели, що залучення жіночого ресурсу стає поштовхом у економічному і соціальному розвитку, підвищує якість життя людей. Більш того, це допомагає вирішити інші соціальні проблеми. Українські жінки і чоловіки так само варті того, аби скористатись з переваг рівності від яких виграє все суспільство.

Лариса Кобелянська,
Керівник Програми рівних можливостей Програми розвитку ООН.