Неділя, 17 грудня 2017
Светловодск

Наш земляк на Мундіале

НАШ ЗЕМЛЯК НА МУНДІАЛЕ40-річний працівник Кременчуцької ГЕС Віктор Хижняк – чи не єдиний світловодець, який на власні очі бачив баталії української збірної на Чемпіонаті світу з футболу безпосередньо на місці подій у Німеччині. І ми, у свою чергу, аж ніяк не могли не поговорити з ним і про чемпіонат, і про Европу, і про національну гордість великоукраїнців.
...Мрію, розпочав Віктор, він почав здійснювати ще у 2004 році разом з двома друзями-земляками, які зараз проживають у Санкт-Петербурзі, коли українська збірна у вибірковому турі Чемпіонату показала себе як амбітна та перспективна команда. Тоді друзяки, здзвонившись, домовились накопичувати гроші на Німеччину-2006. Таким чином, Віктор, назбиравши дві тисячі єврів, вирушив спочатку до Петербургу, а потім машиною одного з друзів – до Гельсінкі, а вже звідти, літаком шведських авіаліній, на Берлін.



Берлін. Ось вона – Европа. В аеропорту – щось несусвітне: все потопало у різнобарв’ї мов і прапорів з усього світу. І тут, зізнається наш співрозмовник, він, який до цього не особливо переймався національним питанням, чи не вперше відчув національну гордість, коли серед цієї пишноти побачив і наш рідний синьо-жовтий двоколір... Отже, прибувши 13 червня до німецької столиці, друзі взяли напрокат (доволі проста процедура) сучасної марки BMW з навігатором і подалися до Лейпциґа, де наступного дня Україна мала „схрестити шпаги” з Еспанією. (Тут варто зробити відступ і пояснити, що у хлопців були квитки на всі три матчі відбіркового туру. Вартість кожного чималенька – 100 єврів. Наявність квитка у день матчу дає право його власникові безкоштовно користуватися проїздом всіма видами громадського транспорту). Поселившись у готелі, продовжує Віктор, хлопці одягли форму нашої національної збірної і пішли у місто, як то кажуть, і людей подивитись, і себе показати. І тут з ними стався другий випадок щодо „ідентифікації” українців у спільноті цивілізованих націй світу. Оглядаючи визначні місця цього живописного міста, вони зазвичай спілкувалися між собою північним діалектом української мови, тобто, говіркою, яка чомусь все ще помилково зветься російською мовою. На це звернув увагу один розфарбований кольорами свого прапору німець, наблизився й питає з акцентом: „Ви що, хлопці, з Росії? – З України, - відповідають ті. – То, якого ж біса ви українською не говорите?”. Після чого, зізнається Віктор, друзі, навіть наодинці з собою, почали говорити українською. Щодо цього, Віктора і його компанію вразили молоді канадійські українці – вони, увішані „кленовими” та синьо-жовтими прапорами говорили батьківською мовою, не дивлячись на те, що переважна з них ніколи й не була на своїй історичній батьківщині...



І ось перший матч з еспанцями. Особливих сподівань на перемогу над таким іменитим суперником в українців не було, але з таким рахунком... Це радість, як то кажуть, спільна, а горе у кожного своє. „4:0 – такого дебюту нашої збірної на Мундіале, - говорить Віктор, - ми аж ніяк не очікували. Сумні дісталися до готелю. Засмучені друзі відмовились йти на прогулянку Лейпциґом. І я пішов один. А там, куди не кинь оком – еспанці, що неабияк гучно відзначали перемогу своєї збірної. Зайшов одного бару просто неба випити келих пива. І там – повно їх, мене навіть острах охопив, адже я не скинув майки з українською символікою. Ні, переможці були до мене не агресивні – бо ж перемогли, але надмірне, зверхнє ставлення до одинокого українця все ж відчувалося. Аж тут, дивлюся, до бару підкачують два трейлери на дахах яких розвивалися англійські прапори. Спочатку вийшов один. І побачивши мене в оточенні гамірних еспанців спитав: „Ukraine? – Yes, - відповів я”. Після чого він пішов до трейлерів, щось сказав своїм друзякам. І сталося нечуване: англійці спустили свої прапори і підняли українські та й самі перевдяглися в майки з Тризубом. (Навіщо вони це все з собою возили для мене так і лишилося загадкою). Потім вони вмостилися у барі довкола мене, а гарячим еспанцям пояснили, що вони також... українці. Не очікуючи такого повороту, зухвалі еспанці трішки принишкли, а потім, взагалі, залишили бар, адже войовничість англійських вболівальників широко відома у Европі. Ну а мене англійці, напевне аби заспокоїти, напоїли досхочу пивом, разом ми, як могли, поспівали українських та англійських пісень, а опісля чого „нові українці” мене ще й до готелю підкинули...



До матчу українців з Саудівською Аравією було ще п’ять днів. І Віктор з друзями вирішив покататися Європою. „Осідлали” свій прокатний „бумер” і помчали до Амстердаму, що в Голляндії. Чим далі на захід, згадує співрозмовник, тим ліпші були й дороги, й архітектура, й природа тощо. „Ні, - говорить він, - східна Німеччина, тобто, колишня НДР також чудова. Там ведеться постійне будівництво, вона поступово позбувається наслідків 40-річного комуністичного панування. Та попри те, що з того часу, як НДР влилася у ФРН, минуло вже майже 20 років, контраст між західною і східною Німеччиною все ж відчувається – західна частина країни у порівнянні зі східною – все одно, що порівнювати нас з поляками. Ну, а Голляндія – просто вразила. Уздовж чудових автобанів – велетенські вітряки, які є не лише даниною традиції, вони ще й виконують функцію вітряних мініелектростанцій. Поряд – зелені пасовища з чередами корів з такими вим’ями, що в житті таких не бачив. Своє житло голляндці не огороджують (як у нас) мурами та заборами, вікна без ґрат і решіток. А чистота...Просто стерильна!”. Щоправда, зізнається Віктор, центр Амстердаму навряд чи зможе похвалитися такою чистотою. В цьому корінні голляндці звинувачують ліберальну еміґраційну політику своїх властей – крупні міста буквально окупували африканці та араби, у яких самодисципліна і законослухняність на такому ж рівні, як і у нинішніх українців. Через що у в центрі більш-менш великих міст і ґрати на вікнах перших поверхів, і срач на вулицях, і велосипеди (головний транспорт голляндців) крадуть...Амстердам, пояснює Віктор, розташований на чисельних річечках та каналах. Тому кращого міста зупинки, як плавучий баржа-готель, годі й шукати. За браком газетної площі, ми не будемо докладно зупинятися на всіх тих враженнях від казкової королівства Нідерланди, що відчув пересічний українець зі Світловодська. Можна лише позаздрити західним европейцям, що не було в них ані лєніних, ані сталіних, ані „розвинутих” соціалізмів, що живуть вони подалі від Москви – всі ці фактори у поєднанні з досконалими інститутами свободи особистості і дали такі вражаючі результати високого життєвого рівня, про який нам – українцям – лишається лише мріяти.



І ось – 19-те. Гамбурґ. Чи не найвідповідальніший матч: Україна – Саудівська Аравія. „Нам „пощастило”, - посміхається Віктор, - поряд нашими місцями, а точніше, позаду розмістилася група саудівських вболівальників. Засмаглі араби і без того складають враження агресивних та войовничих, а наші сусіди ще й розфарбували свої обличчя у зелений колір Ісламу...Того й гляди кинджали в хід пустять. Сміх – сміхом, але коли вони програвати почали – таке відчуття значно посилилось. Але марно – суворі аравійці виявились доволі мирними людьми. Ми навіть на згадку сфотографувалися разом після такого радісного для нас матчу...”.



Потім був Берлін – останній матч Україна – Туніс, на який у трьох друзів були квитки. Чомусь, говорить Віктор, на цій грі було мало українців, а от тунісців – хоч греблю гати. Підтримуючи своїх, вони волали так, що наших і чути не було. Та на виручку українцям прийшли господарі чемпіонату. Тисячі німців, розмахуючи нашими прапорами, почали так скандувати „Україна-Дойчланд!”, що начисто заглушили фанів з північної Африки. Знову наша перемога! Що робити друзям далі? А що робити, коли грошей катма, до того ж квитки на серію „плей-офф” стають на порядок дорожчими...



Вже в Пітері Віктор взнав про перемогу України над Швейцарією. А в Світловодську – про поразку від італійців. Та він не засмучений – навпаки: вперше Україна у своїй історії увійшла до вісімки найкращих футбольних команд світу. І цьому він був безпосереднім свідком.



Віталій АСАУЛЕНКО


На фото: хиж – вболівальник Віктор Хижняк

На фото: хиж – вболівальник Віктор Хижняк

Віктор з одним з англійців, які стали українцями у барі з іспанцями

Віктор з одним з англійців, які стали „українцями” у барі з іспанцями

Залицялися українці до кореянки

Залицялися українці до кореянки

Суворі на перший погляд араби виявились добродушними пацанами

Суворі на перший погляд араби виявились добродушними пацанами

Ого, напився пива з українцями, - дивувався собі Густав із братньої Швеції.

„Ого, напився пива з українцями”, - дивувався собі Густав із братньої Швеції.

Та й з еспанцями потім заприязнилися...

Та й з еспанцями потім заприязнилися...




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top