Понеділок, 23 жовтня 2017
Светловодск

ПАРАДОКСИ АФГАНСЬКОГО СИНДРОМУ

15 лютого 1989 року вони полишили Афган. СССР, нарешті, відвоював востаннє. Тринадцять тисяч українських пацанів, з 79-го по 89-й, повернулися додому у цинкових трунах. І, от тобі парадокс, - коли вип'ють, "афганці", з ностальгією, згадують ті часи.
Так само, а втім, як і в останні 17 років, було  15 лютого поточного року. За сталою традицією чоловіки, які пройшли афганське горнило, зібралися біля каменю на їхню честь - самі собі нагадали, що вони таки існують. Про це їм скромно нагадала і влада. По черзі об'їхали всі могили земляків-"афганців" від Власівки до Ревівки. А там на них чекали бідолашні, вже кволі батьки, яким не судилося дочекатися своїх синів з тієї війни. І, от парадокс: вони лишень плакали і ніхто не сказав, що, бляха-муха, як добре, хоч зараз ніяка падлюка з дальніх столиць не пошле українців гинути ні за хрін собачий. І живі "афганці" цього не говорили. Чому? Про це ми й спитали згодом у голови клубу воїнів-інтернаціоналістів, у їхнього "батька", як називають його побратими по зброї, Ігоря Полякова.
- Все видно навіть "неозброєним оком". Ми всі тоді були, принаймні, на двадцять років молодші. Безумовно, це була для нас не розважальна мандрівка на південь. Але ми знали, що тодішня країна нас поціновує. І хоча в деяких чиновницьких кабінетах доводилось чути на кшталт: "я вас туди не посилав", загальна лінія на те, що воїн-інтернаціоналіст - категорія особлива, таки витримувалась.
На прикладі Світловодська це був клуб "Перевал", тоді - госпрозрахункова організація. Ми могли заробляти гроші, які, до того ж, пільгово оподатковувались. Таким чином, ми допомагали як родинам загиблих побратимів, так і собі... Ми могли дозволити тоді утримувати чотири спортивні секції, фінансувати їхні виїзди на змагання. Пригадую, як "Перевал" замовив літак із Києва і ми у Подорожньому проводили тренування дітей із секції парашутного спорту... Було 50 мотоциклів - для потреб дітей мотосекції. З Термезу пригнали справжнісінький БТР, який нам подарував генерал армії Варєнніков, - він був справжньою окрасою різноманітних військово-патріотичних заходів і слугував чудовим тренажером для військової підготовки молоді до ратної служби...
- Так, пригадую той БТР. А де він, цікаво, зараз?
- Він на Власівці. Розібраний. Коли розпочалася війна в Карабасі, спецслужби хотіли в нас його відібрати, щоб ми його комусь не продали,  а ми його взяли й розібрали і сказали, що в такому стані він нікому не потрібний...
- Даруйте, що перебив... Отже раніше "Перевал" був госпрозрахунковий, а зараз?     
- А зараз ми - звичайна громадська організація, яка може розраховувати, хіба що на спонсорську допомогу та на вінки від влади на 15 лютого. А 22 квітня цього року стало ще гірше - у Києві було розформовано Комітет ветеранів, який очолював наш побратим-"афганець" Сергій Червонописький. Ми, таким чином, втратили чи не останню ознаку своєї "персоніфікації". Адже при цій організації діяв фонд, який, чим міг, допомагав українським інтернаціоналістам, зокрема, займався придбанням житла для них. Щодо Світловодська, зазначу, що на початок 2003 року у нас на обліку перебувало 44 чоловіки, що потребували  більш-менш пристойного житла, наразі їх залишилось десять... І коли тепер вони поліпшать умови проживання - мені не відомо... 
- Он воно як... І що, на ваш погляд, треба змінити, зробити, або ще щось вчинити, аби докорінно змінити цей ненормальний стан?
- Тут треба, щоб був задіяний моральний чинник, який би доповнювався, куди ж діватися, матеріальним. Не віддаючи належне та не поціновуючи  пожертви воїнів-інтернаціоналістів, і попри те, що країна зараз інша, влада ризикує втратити відданість справі захисту Вітчизни нинішнього покоління, адже воно бачить у якому пригніченому стані знаходиться зараз колишній солдат...  Мовляв, навіщо кров проливати, коли держава цього не оцінить.
- І останнє, пане Ігоре, запитання: на вашу думку, ота кам'яна брила на перехресті Бойка і Павлова коли-небудь перетвориться на пам'ятник?
- Це, якраз підпункт передостаннього вашого запитання. Цей камінь - як приклад байдужості влади до свого народу, а у роки виборчих перегонів - ще й предмет спекуляцій. На моїй пам'яті - палкі обіцянки у 2002 році нинішнього нардепа Віктора Бойка віднайти 24 тисячі гривень на побудову на цьому місці монументу на честь воїнів-інтернаціоналістів. За чотири роки, попри нагадування - жодної копійки. За весь час, дякуючи міськвиконкомові, було виділено 7 тисяч гривень та граніт на постамент.  На ці кошти вже вдалося спорудити третину від запланованого пам'ятника. Наразі відгукнувся підприємець Павло Солодов, який очолює у Світловодську "Нашу Україну". А відтак, надія ще не вмерла... Ще б, принаймні, 15 тисяч і монументальна споруда прикрасила б наше місто і не лише його і стала б не зайвим символом того, що суспільство віддає данину шани та поваги своїм громадянам.







Віталій АСАУЛЕНКО.




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top