Середа, 13 грудня 2017
Культура

Наш край на зламі епох

На початку ХХ-го століття землі нинішньої Світловодщини були розпорошені поміж кількома адміністративними одиницями Херсонської губернії. Це масштабне (367 верст зі сходу на захід, 271 верста з півночі на південь) територіальне утворення Російської імперії станом на 1 січня 1914 року мало загальну площу 6 470 360 десятин (або 62,2 тис. кв. верст). Маючи спільні межі із 6-ма губерніями (Полтавською, Київською та Подільською – на півночі, Катеринославською – на сході, Таврійською – на південному сході, Бесарабською – на заході) та вихід до Чорного моря, Херсонщина займала вигідне економіко-географічне становище. До того ж, на її території розташувалися провідні підприємства суднобудівної та машинобудівельної галузей – заводи "Наваль" та "Руссуд" (м.Миколаїв), Одеські залізничні майстерні, завод Ельворті (м.Єлисаветград). Аграрний сектор характеризувався великою кількістю латифундій з широким використанням найманої праці.
Внутрішній адміністративний розподіл Херсонської губернії будувався за схемою "губернія – повіт – волость". Згідно з даними "Памятной Книжки Херсонской Губернии на 1910-й год" до її складу входило 6 повітів (Ананьївський, Єлисаветградський, Одеський, Олександрійський, Тираспольський та Херсонський) та 2 окремих градоначальства (Миколаївське та Одеське). Херсон у якості губернського міста мав окремий статус.(2) Саме в ньому знаходилися найважливіші місцеві державні установи (канцелярія губернатора, губернські земські збори, губернська земська управа, акцизне управління, казначейство тощо).

З-поміж інших найвіддаленішим від губернського центру був Олександрійський повіт. Його площа сягала 855 455 десятин (8,5 тис. кв. верст), що становило 13,8 відсотків загальної площі губернії. Чисельність населення повіту на 1 січня 1914 року складала 517 215 осіб (258 905 чоловіків та 288 310 жінок).

Майже всі губернські владні структури дублювалися на повітовому рівні. Так, у кожному з повітів функціонували повітові земські збори, повітова земська управа, повітове казначейство та ін. Саме земство займалося вирішенням нагальних проблем місцевого комунального господарства, благоустрою, фінансуванням закладів соціальної сфери. Держава ж опікувалася в першу чергу дотриманням громадського спокою на теренах повіту. Найвища поліцейська влада належала повітовому справникові. В межах повіту було виокремлено сім станів, на чолі кожного з яких перебував становий пристав. Крім того, повіт поділявся на дільниці мирових суддів та земських начальників. Нинішня Світловодщина входила до складу 7 волостей Олександрійського повіту (Глинської, Іванківецької, Косівської, Миронівської, Новогеоргіївської, Павлиської та Стецівської). Всього ж повіт нараховував 31 волость.

На довершення розповіді про місцеві органи державного примусу варто відзначити, що квартири приставів 3-го та 4-го станів знаходилися відповідно у Глинську та Павлиші, а помешкання земських начальників 1-ої, 2-ої та 3-ої ділянок у Павлиші, Косівці та Глинську. Заштатне місто Новогеоргіївськ було резиденцією мирового судді 9-ої дільниці, а також пристава, чиї повноваження простягалися на Миронівську та Братолюбівську волості.

Підростаюче покоління новогеоргіївців здобувало середню освіту у чоловічій (завідуючий – колезький асесор В.Соколовський) та жіночій (фундаторка Ю.Козлянінова) приватних прогімназіях, а також чоловічому 4-класному (інспектор – колезький асесор К.Хаджи-Кансєв) та жіночому 2-класному (завідуюча – П.Карпінська) училищах.

Розповідь про крайову освіту буде неповною без висвітлення такого важливого аспекту, як ремісниче навчання. Місто Новогеоргіївськ нарівні з Миколаєвом, Одесою, Єлисаветградом, Кременчуком та Вознесенськом було визнаним центром навчання бондарному ремеслу. Більш того, непоказне місто над Тясмином мало почесний статус кузні гончарських кадрів для всієї Херсонської губернії. Адже вироби новогеоргіївських потомственних майстрів здобули визнання навіть в Катеринославщині та Таврії. Неабияку роль у попиті на їхню продукцію відігравала висока якість місцевої глини. Далі увазі читача пропонуються витяги із раритетного дореволюційного видання, що містять детальний опис розвитку гончарства у Олександрійському повіті.

Подвірний перепис 1885 року зафіксував проживання в межах повіту 396 гончарів (із них 290 мешкало у Новогеоргіївському гончарному районі). По двадцяти роках ці показники зменшилися до 218 та 165 відповідно. Близькість до Тясмину як річкової торгівельної артерії робила Новогеоргіївськ важливим транзитним пунктом лісопромислового бізнесу. Меблеві вироби, вікна та двері, фургонні вісі та ін. У великій кількості проходили крізь 8 міських великих складів на своєму шляху до ярмарків та базарів губернії. Протягом 1913 року із Новогеоргіївська було відправлено вантажу загальною вагою 375 тис. пудів та отримано 1 697 тис. пудів (в т.ч. хлібопродуктів 183 тис. та 132 тис. відповідно). Для порівняння, за цей же термін з Табурища відправлено 153 тис. пудів вантажу.

Міцними на внутрішньому ринку вважалися позиції новогеоргіївських стельмахів.

Зокрема, у дореволюційному виданні "Ремесла и промыслы Херсонской губернии" йдеться про те, що "…промысел подеревщиков, изготовляющих фургонные ходы и колесников, дает хороший заработок в тех поселениях, вокруг которых на близком расстоянии нет еще подеревных мастерских, в поселениях же, где этот промысел установился давно и имеет много мастеров, он находится в угнетенном положении, в местечке Аджамка, например, промысел заглушается мастерами г.Новогеоргиевска. В описываемом производстве выделяется еще особая специальность, токарная – выделка ступиц для колес, но мастера этой специальности встречаются только в Ново-Георгиевске и в двух немецких колониях Одесского уезда… Токарь работает на материале заказчика, получая 7 - 7 с половиной коп. за каждую ступицу, которых в день выделывает от 20 до 40 штук. Заработок такого мастера превышает в среднем 2 руб. в день…" Окрім значних покладів глини грунти Новогеоргіївської волості були багатими на граніт. Так, варто відзначити родовище поблизу села Табурище (наразі Хмельницький мікрорайон м.Світловодська). В 1913 році зусиллями 15 каменярів приватного підприємця П.М.Певного було здобуто 137 куб. саженів бутового та 1970 куб. саженів тесового каміння на загальну суму 46 712 карбованців. (10) Інші ж родовища, зокрема поблизу Ново-Георгіївська, мали переважно місцеве значення і розроблялися в межах попиту внаслідок віддаленості від залізничних магістралей. Перспективне будівництво залізничної гілки Бурти – Ново-Георгіївськ було перерване світовою війною.

Напередодні її початку у Ново-Георгііївську мешкало 15 334 особи (з них 7 715 чоловіків та 7 619 жінок).(11) Посаду міського голови займав представник торгівельних кіл Павло Іванович Попов. Його помічниками були члени міської управи П.К.Коссов та М.Є.Федоров. Обов'язки поліцейського пристава виконував колезький секретар І.М.Розов. До міської еліти належали також завідуючий поштово-телеграфною конторою таємний радник Г.К.Нізяєв, завідуючий земською лікарнею М.С.Самбург, городовий лікар колезький радник І.Я.Лісогоров, директор міського банку полковник Ф.Зінкевич.(12) Господарче життя Ново-Георгіївська красномовно відображено у кошторисі надходжень та витрат, що міститься у "Статистико-экономическом обзоре Херсонской губернии за 1913-й год". Згідно з ним, надходження до міського бюджету у сумі 69 825 карбованців розподілялися за такими розрядами:

1.Збори – оцінний з нерухомого майна – 2 899; з торгівлі та промислів – 1 138; винагорода від держави внаслідок запровадження казенного продажу міцних напоїв – 598; з трактирів – 1 313; з візництва – 882.

2. Мито за засвідчення скарг та актів на стягнення – 187

3. Доходи: з міських земель, що здаються під землеробство - 8 392; з інших угіддь сільськогосподарського характеру – 5 181; з міських будівель – 2 581; з міської різниці – 4 428; з міських капіталів – 72; з інших оброчних розрядів – 4 038.

4. Допомога від казни: на витрати щодо розквартирування – 7 301; на інші потреби – 11 947; від земства – 540; від міських займів – 13 760; від спеціальних капіталів – 2 549.

5. Різні штрафи, пені, нарахування, стягнення – 786, випадкові надходження – 1 233.

Витратна частина бюджету м.Ново-Георгіївська у 1913-ому році становили 66 469 карбованців і мала такі складові: утримання урядових установ – 1 327, утримання міського громадського управління – 6 834; утримання міської поліції – 7 977; утримання пожежних команд – 1 309; облаштування та ремонт бруківки, тротуарів та набережних – 3 169; освітлення міста – 890; заходи щодо благоустрою міста – 59; початкова народна освіта – 4 450; медична та санітарна частина – 787; ветеринарія – 770; сплата податків – 3 226; утримання громадських будівель, пам'ятників – 2 072; утримання, придбання та купівля нерухомого майна – 4 367; військова квартирна повинність, наймання квартир та виплата "квартирних" коштів – 169; ремонт та утримання військових приміщень – 4 365; інші видатки – 4 191; сплата боргів – 18 379; інші витрати - 981. (13)

Можна помітити, що 13,2% міського бюджету з'їдало утримання військових частин. Перебування у Ново-Георгіївську армійських підрозділів менш за все скидалося на випадковість. Адже первісно, з початку ХІХ століття, колишній Крилівський шанець (з 1821 року Ново-Георгіївськ) був невід'ємною ланкою у системі російських форпостів на Середньому Подніпров'ї. Одна з його слобідок, Приліпки, здавна була військовим містечком. За часів Першої світової війни тут квартирували Кримський та 8-й запасний кавалерійські полки.

Проте, у 1913-му році державні субвенції на утримання залоги суттєво зменшилися (7 301 карб. проти 9 830 у 1912р.). Видатки ж на розквартирування військ зросли у порівнянні з 1912-м роком на 7% (8 725 карб. замість 8 152). Населенню також доводилося нести тягар доріжної, підвідної та арештантської повинностей.

Віктор СЕРГЄЄВ,
директор міського краєзнавчого музею.




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top