На теперішній час, сказав він, у міському „хазяйстві” налічується два кладовища. Перше, що на вулиці Калініна - недіюче. Але комунальники намагаються утримувати його в належному санітарному стані – як-не-як, а таки вже майже центр міста. Та й різних монументів (Невідомому солдатові, жертвам Голодомору тощо) там чимало. А от небіжчиків перестали там ховати ще у 1985 році... Відразу заспокоїмо громадян, могили чиїх близьких та рідних там знаходяться – ніякого будівництва, а тим більше знесення цього кладовища не передбачається протягом щонайменше 50 років. Такими, принаймні, є вимоги чинного законодавства... Друге кладовище, як відомо, знаходиться в районі Керамічного заводу. Точніше буде сказати, там їх два: нижнє, що більш менш облаштоване огорожею, до якої доїжджає „маршрутка”, підвозом води та баками для сміття, і верхнє, де названі зручності, напевне, все ще залишаються на чиновницьких паперах. А між ними - чимала ділянка землі, яка, як планувалося, ще років зо п’ять перебуватиме у „резерві”. Але зависока смертність, зізнається Семенов, внесла свої „коригування” - ділянка ота невблаганно і доволі швидко заповнюються новими похованнями. Тому-то й виникла проблема з „окультуренням” цих площ, вартість якої нині коливається в межах 150 тисяч гривень...

Взагалі, „кладовищенське” питання Семенов вважає злободенним, але не критичним. У всякому разі, існуючих земель для поховань має вистачити ще на років десять, а то й двадцять. За його словами, у нагоді (якщо доречне тут це слово) може стати кладовище на Ревівці – поховань там небагато, а от землі чимало. Щоправда, облаштуванням тієї території займаються лиш люди, чиї близькі там поховані. Адже, Павлівська сільрада, якій належать дані землі, через те, що ховають там жителів Світловодська, нічого там не робить. Як і нічого там не роблять і міські власті, насамперед тому, що то є павлівськими землями... Та Семенов не сумнівається: з часом компромісне рішення буде знайдено.

А от на наше запитання, чи не буде вирішенням всіх „поховальних” проблем „одним махом” спорудження у місті... крематорію, Семенов ледь не перехрестився. „Ну, що ви!? - сказав він трішки оговтавшись. - Подібне мені навіть і на думку не спадало. І не тільки мені. Гадаю, - усім без винятку чиновникам, які мають хоча б опосередковане відношення до комунального господарства...”. Адже, за словами начальника УЖКГ, це питання лежить вже не стільки в площині економічної доцільності, скільки „підпорядковується” морально-етичним нормам. Навряд чи, підсумував він, серед нашого, переважно, православного люду, знайдуться бажаючі перетворювати себе (чи своїх рідних) на купку попелу...
На фото: Могили нового кладовища: невпинний „рух”.

КРЕМАТОРІЙ ЯК ГРІХОВНА СПОКУСА
Виявляється, в Україні налічується лише три крематорії - у Києві, Одесі та Харкові... Дякувати Богові, сказав благочинний Світловодського округу, настоятель Собору Пресвятої Богородиці отець Олександр, до якого ми звернулися прокоментувати „кремаційну” тему, що подібне поводження з померлими не набуло більшого поширення на українських теренах. Це, зазначив святий отець, є свідченням того, що наші громадяни таки дотримуються християнських і, зокрема, православних канонів, які наголошують небіжчиків „віддавати” лише землі. І тільки! Все інше – від лукавого. Навіть думка про кремацію покійника, сказав о. Олександр, – уже гріх. А у разі спорудження, бодай, маненького крематорію, місто, за його словами, остаточно буде позбавлено Божої благодаті і Господь більше не чутиме наших молитов за померлих.

Пояснюючи, чому спалення небіжчика є мерзотою в очах Бога, благочинний пояснив... Перші дев’ять днів по смерті, янголи ведуть душу померлого до раю, аби та побачила й відчула безмірність благодаті Божої. Від дев’яти до сорока днів душа перебуває вже у пеклі і бачить, яких мук зазнають душі, що занапастили себе неправедністю й гріхами. „А тепер уявіть собі, що відчуває душа, коли ще до Суду Божого її тіло згоряє у полум’ї крематорію?”, - запитує святий отець. Зважуючи на вищесказане, він закликав вірних християн мати стійкість до такої земної спокуси, як крематорій.

А щодо, буцімто, браку вільних площ для поховань, о. Олександр назвав це питання надуманим. „Ви подивіться, скільки в нашій степовій зоні земель, що пустують! І взагалі, протягом сотень років одні кладовища з часом усуваються, інші – засновуються. І так має тривати до скінчення віку. Таким є Божий Замисел. І не нам Його скасовувати або підміняти чимось іншим”, - зазначив у підсумку святий отець.

Віталій АСАУЛЕНКО
На фото: Типовий крематорій