Пошесть
На написання цієї статті мене „надихнула” одна подія, що трапилась зі мною нещодавно під час виконання службових обов’язків. Виїжджали ми з представником УЖКГ міськвиконкому на обстеження зелених насаджень в районі селища Лісозаводське, які група громадян просила знести (є такий порядок – знесення дерев на територіях загального користування можливе лише за дозволом міськвиконкому). Заяву написала група громадян, мотивуючи необхідність вирубки тим, що дерева „старі, трухляві, небезпечні для життя і здоров’я людини”. І найголовніше – дерева громадянам „не дають змоги використовувати свою ділянку за прямим призначенням”...
Приїхали ми в селище, знайшли заявників. А вони нас відсилають до якогось громадянина Р. Зв’язалися з ним. І за чверть години він примчав у селище на великому чорному джипі та назвався „представником забудовників”. Поїхали дивитись ділянку... І тут мене, вибачте, почало тіпати: виявляється, що „ділянки забудовників” розташовані в прибережній захисній смузі Дніпра - біля самісінького урізку води, а „старі і трухляві дерева” то є водоохоронні зелені насадження в кількості близько 70 тополь та верб 30-40 річного віку. І ці дерева забудовники хочуть знести, щоб не заважили „освоювати” та „укріплювати” узбережжя! Вже й ділянки розмічені - на одній особняк стоїть, майже побудований. Тим часом, громадянин Р. мені державний акт показує на право постійного користування землею, виписаний на ім’я одного з забудовників, на площу майже в пів-гектара узбережжя... І це при тому, що розміщення будь-яких об’єктів на означених ділянках місцеві органи Мінприроди не погоджували, як того вимагає Земельний кодекс. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво громадянам (до 10 соток – у містах, до 15 – у селищах, як того вимагає ст. 121 Земельного кодексу) погоджуються місцевими органами Мінприроди досить оперативно і, до речі, абсолютно безплатно. Звісно, якщо при цьому не порушується природоохоронне законодавство. Видно, добре якісь „гакотворці” постарались, щоб „перестрибнути” вимоги Водного та Земельного кодексів (в прибережній захисній смузі – 100 м від зрізу води – будь-яке будівництво, садівництво та городництво заборонене).
Отже, законність надання цих ділянок викликає в мене серйозні сумніви. І правову оцінку їм повинна дати прокуратура. Тому жодних погоджень на знесення дерев у прибережній смузі, як того хоче гр. Р, я давати не буду. Пояснюю це громадянину Р. Пояснюю також свою позицію як фахівця-еколога щодо необхідності збереження прибережних захисних смуг та водоохоронних насаджень. Пояснюю і бачу, що не розуміє мене людина. Слухає він мене, а в очах нічого, крім мерехтіння зелених папірців з портретами американських президентів... Папірців, які можна виручити за продаж цих ділянок - уже забудованих - іншим нуворишам. Згодом довелося наслухатися: і казнокрад я, і корупціонер, і хабарник, як і усі чиновники... Що він знайде і на мене управу, і т.д., і т.п. Схоже, гр. Р. всерйоз вирішив, що я представляю якусь іншу групу, яка також „поклала око” на цей „ласий шматочок” узбережжя... Видно, в різних вимірах ми з ним живемо. Хоча, припускаю, що певний тиск на мене можуть таки чинити у пошуках „грішків” аби змусити замовкнути – „процедура” стандартна і відпрацьована.
... Взагалі, судячи з розмаху та нахабства оборудки, в ній беруть участь кревно зацікавлені високопосадовці, як мінімум обласного рівня. На „кону” стоять великі гроші. Таку дрібну перешкоду, як ваш покірний слуга, ці суб’єкти можуть „ковтнути і не поморщиться”. Може тому відповідні служби, яким належить розглядати це питання, або мовчать, ніби води в рот набрали, або саботують його розгляд. Та й місцева прокуратура, скоріш за все, дасть свій авторитетний „висновок”: все відбувається законно...
Свої роздуми щодо прибережних захисних смуг я виклав у статті „Жива шкіра” ріки” („Екологічний вісник Кіровоградщини”, № 2 від 05.02.09р. - газета є в кожній міській бібліотеці), та в скороченому варіанті ця стаття була надрукована в газеті „Світловодськ вечірній” від 23.04.09р. Тому повторюватись не буду. Єдине, в чому я помилявся у цій статті, це те, що до Світловодська ще не докотилась ця пошесть захвату та „дерибану” прибережних земель. Виявляється, при такому „розкладі, невдовзі і земснаряди біля наших берегів з’являться (як у Києві) для намивання ділянок під елітні котеджі. Причому, обставлене це свавілля було як „берегоукріплення”, або ж „днопоглиблення”. А на „повірку” в їх проведенні, звичайно, не буде ніякої реальної потреби. Найпаскудніше те, що протиставити їм, практично, нічого: мерзота, де б вона не працювала – у бізнесі, органах влади чи в суді - завжди знайде змогу домовитись між собою. Бо їх об’єднує одне велике і всевладне почуття – жадібність.
Означена подія наштовхнула мене на невеселі роздуми... За роки „демократії” нас привчили до бруду і смітників на вулицях, до здирництва і казнокрадства чиновників, до „неофіційних” платежів за лікування, навчання дітей, вирішення побутових питань тощо. І все це сприймається як належне. Нам неофіційно дозволили красти та займатися здирництвом, „відповідно чину”. Усі мають почували себе винними: ДАІшник, що „розкручує” водія на хабар, лікар, який відкрито називає суму за вдале завершення операції, чиновник, що вимагає „додаткову плату” за вирішення проблем відвідувача... І все це для того, щоб „посоромлені” громадяни почували себе винними та не заважали „верхам” красти та „дери банити” народне добро. Ми – не хтось інший - дозволили створити суспільство, де чудово почуваються негідники усіх мастей. А якщо „копнути” глибше, то ясно вбачаються ознаки якоїсь могутньої злої сили, що хоче нас, українців, зжити зі світу, знищити як державу, і як народ. І сила ця використовує простий, але ефективний і дієвий спосіб – розвалити, розкласти суспільство зсередини. І коли, не приведи Господь, через кілька років нашу Батьківщину почнуть рвати на шматки східні та західні сусіди, ми будемо стояти і тупо дивитись на це, як барани. Ще й згоду на це дамо – на референдумі або ще на якомусь „плебісциті”. Бо не стане в народу сил далі витримувати цей відьомський шабаш, що твориться в Україні. Бо не залишиться в нас цінностей, за які варто боротися. Бо нас так привчили...
Головний спеціаліст Держуправління ОНПС в Кіровоградській області К.Рибачук
Отже, законність надання цих ділянок викликає в мене серйозні сумніви. І правову оцінку їм повинна дати прокуратура. Тому жодних погоджень на знесення дерев у прибережній смузі, як того хоче гр. Р, я давати не буду. Пояснюю це громадянину Р. Пояснюю також свою позицію як фахівця-еколога щодо необхідності збереження прибережних захисних смуг та водоохоронних насаджень. Пояснюю і бачу, що не розуміє мене людина. Слухає він мене, а в очах нічого, крім мерехтіння зелених папірців з портретами американських президентів... Папірців, які можна виручити за продаж цих ділянок - уже забудованих - іншим нуворишам. Згодом довелося наслухатися: і казнокрад я, і корупціонер, і хабарник, як і усі чиновники... Що він знайде і на мене управу, і т.д., і т.п. Схоже, гр. Р. всерйоз вирішив, що я представляю якусь іншу групу, яка також „поклала око” на цей „ласий шматочок” узбережжя... Видно, в різних вимірах ми з ним живемо. Хоча, припускаю, що певний тиск на мене можуть таки чинити у пошуках „грішків” аби змусити замовкнути – „процедура” стандартна і відпрацьована.
... Взагалі, судячи з розмаху та нахабства оборудки, в ній беруть участь кревно зацікавлені високопосадовці, як мінімум обласного рівня. На „кону” стоять великі гроші. Таку дрібну перешкоду, як ваш покірний слуга, ці суб’єкти можуть „ковтнути і не поморщиться”. Може тому відповідні служби, яким належить розглядати це питання, або мовчать, ніби води в рот набрали, або саботують його розгляд. Та й місцева прокуратура, скоріш за все, дасть свій авторитетний „висновок”: все відбувається законно...
Свої роздуми щодо прибережних захисних смуг я виклав у статті „Жива шкіра” ріки” („Екологічний вісник Кіровоградщини”, № 2 від 05.02.09р. - газета є в кожній міській бібліотеці), та в скороченому варіанті ця стаття була надрукована в газеті „Світловодськ вечірній” від 23.04.09р. Тому повторюватись не буду. Єдине, в чому я помилявся у цій статті, це те, що до Світловодська ще не докотилась ця пошесть захвату та „дерибану” прибережних земель. Виявляється, при такому „розкладі, невдовзі і земснаряди біля наших берегів з’являться (як у Києві) для намивання ділянок під елітні котеджі. Причому, обставлене це свавілля було як „берегоукріплення”, або ж „днопоглиблення”. А на „повірку” в їх проведенні, звичайно, не буде ніякої реальної потреби. Найпаскудніше те, що протиставити їм, практично, нічого: мерзота, де б вона не працювала – у бізнесі, органах влади чи в суді - завжди знайде змогу домовитись між собою. Бо їх об’єднує одне велике і всевладне почуття – жадібність.
Означена подія наштовхнула мене на невеселі роздуми... За роки „демократії” нас привчили до бруду і смітників на вулицях, до здирництва і казнокрадства чиновників, до „неофіційних” платежів за лікування, навчання дітей, вирішення побутових питань тощо. І все це сприймається як належне. Нам неофіційно дозволили красти та займатися здирництвом, „відповідно чину”. Усі мають почували себе винними: ДАІшник, що „розкручує” водія на хабар, лікар, який відкрито називає суму за вдале завершення операції, чиновник, що вимагає „додаткову плату” за вирішення проблем відвідувача... І все це для того, щоб „посоромлені” громадяни почували себе винними та не заважали „верхам” красти та „дери банити” народне добро. Ми – не хтось інший - дозволили створити суспільство, де чудово почуваються негідники усіх мастей. А якщо „копнути” глибше, то ясно вбачаються ознаки якоїсь могутньої злої сили, що хоче нас, українців, зжити зі світу, знищити як державу, і як народ. І сила ця використовує простий, але ефективний і дієвий спосіб – розвалити, розкласти суспільство зсередини. І коли, не приведи Господь, через кілька років нашу Батьківщину почнуть рвати на шматки східні та західні сусіди, ми будемо стояти і тупо дивитись на це, як барани. Ще й згоду на це дамо – на референдумі або ще на якомусь „плебісциті”. Бо не стане в народу сил далі витримувати цей відьомський шабаш, що твориться в Україні. Бо не залишиться в нас цінностей, за які варто боротися. Бо нас так привчили...
Головний спеціаліст Держуправління ОНПС в Кіровоградській області К.Рибачук
