П’ятниця, 20 жовтня 2017
Події

55 років Кнґірському повстанню

55 років Кнґірському повстанню“Якщо Кенґірському страйку можна приписати в чомусь силу, то сила була в єдності”, – Алєксандр Солженіцин. Більше місяця відстоювали свою гідність в’язні совєтського концтабору. Провідна роль у цій демонстрації сили духу належить українцям
Сталося це у селищі Кенґір під Джезказґаном (Казахстан) 16 травня-26 червня 1954 року. У повстанні брало участь близько 8000 ув’язнених, більшість з них - засуджені по політичних статтях українці (також московіти, прибалти, євреї та інші).
На Великдень 1954 року колону українських дівчат вели з нічної зміни на цегельному заводі в зону. Назустріч їм паралельною дорогою ішла на роботу колона хлопців. Хлопці привіталися: „Христос воскрес!”, дівчата відповіли: „Воістину воскрес!”. Один із конвоїрів, вартовий Калімулін полоснув автоматною чергою по чоловічій колоні - 13 в'язнів було вбито відразу, п'ятеро з 33 поранених померли потім у шпиталі. Звістка про цей випадок збурила концтабір і стала початком масштабного повстання. З метою загасити спалах свободи, адміністрація перевела в зону 600 кримінальників. Вона сподівалась спровокувати різанину. Але політв'язні „популярно” пояснили кримінальникам, що і у них „ножечков” вистачить, а свої права краще боронити разом. І ті „не підкачали” - за всі 40 днів повстання з їхнього боку не було жодної зради...

Повстання почалося 16 травня оголошенням загального страйку. Табірне начальство пообіцяло виконати вимоги, але вже увечері стало зрозуміло - ніхто нічого виконувати не збирається. В'язні “по-мирному” вигнали всю охорону й обслугу, зруйнували мури між концтабірними пунктами, захопили господарчий двір. На звільненій від чекістських комуно-фашистів території було організовано самоврядування: на загальному мітингу обрали комісію, яка керувала життям вільної республіки. Вона повинна була спрямовувати хід повстання, підтримувати порядок і дисципліну, вести переговори з представниками влади тощо. Про моральність дбали священики, яких чимало було серед в'язнів - вони проводили Богослужіння, відспівували померлих, навіть повінчали кілька пар. І за всі ці 40 днів не було жодного випадку грабунку, насильства, злодійства, міжконфесійних чи міжнаціональних конфліктів. Повсталі випускали стіннівки, плакати, складали відозви до солдатів і офіцерів дивізії, яка оточила „вільну територію”. Свої звернення до мешканців селища Кенґір вони розсилали з допомогою повітряних зміїв - винахід японців, з десяток яких було у зоні. Багаторічний в'язень, борець за незалежну Україну Михайло Сорока написав навіть гімн повстанців – „У гарячих степах Казахстану”. І ще такий прикметний штрих: прапор повстанців був кольорів ОУН-УПА - червоно-чорний. Також місцеві умільці налагодили автономне електроживлення, інженери сконструювали радіопередавач, з допомогою якого збиралися сповістити світу про себе.

...27 травня відбулися переговори з представниками влади, на які прибули заступник міністра МВД СССР генерал С.Єґоров і начальник ҐУЛАҐу генерал І.Долґіх. Вони, ніби-то, погоджувалися з вимогами повсталих на людське до них ставлення, а насправді, просто, відтягували час... 25 червня 1954 року повстання було жорстоко придушене. Проти відчайдух було використано танки, під траками яких загинуло понад 700 людей, включаючи й жінок. Вони, передоповідають учасники подій, які вижили, в українських вишиванках, взявшись за руки, першими ступили назустріч бронетехніці. Вона не зупинилась... Понад двох тисяч повсталих загинуло від куль, поранених добивали багнетами.

Вічна пам’ять героям, які, попри приреченість задуму, кинули виклик в одній із катівень імперії Зла – СССР. Це їхня перемога, пам’ятаймо!

Використано матеріали з сайту „Аррата” та енциклопедії „Вікіпедія”




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top