Понеділок, 23 жовтня 2017
Светловодск Актуально

Листи з фронту: "…Cкоро війна закінчиться, приїду додому"

Листи з фронту: "…Cкоро війна закінчиться, приїду додому"Червоноармієць Михайло Семенович Фісун один із тих, хто власними руками здобував Велику перемогу у боротьбі із фашистською Німеччиною. Він не був полководцем, начштабу чи офіцером Радянської армії. Але його подвиг, як і інших простих червоноармійців, вартий того, аби ще багато поколінь із вуст в уста передавали розповіді про звичайного радянського солдата.
До редакції потрапила підшивка справжніх листів Михайла Фісуна своїм рідним звідти – з передової. Листи – це особисте, але, за дозволом родини, деякі витримки з них заслуговують того, щоб їх прочитали мільйони і відчули той смуток, той жах і ті переживання за свою родину, за свою Вітчизну і…своє життя. Листи, може здатися, написані не послідовно, думки описуються хаотично, але ж не забувайте, в яких умовах вони були написані. Варто зазначити, що опису військових баталій в листах немає. Можливо тому, що в ті короткі часи відпочинку людина хотіла думати про життя поза війною, а можливо тому, що під кожним листом стоїть помітка "Просмотрено. Военная цензура"…
Червень 1944-го року

«Вітаю шановне моє сімейство! В перших рядках хочу повідомити, що я поки живий і здоровий, чого і вам бажаю на все життя… (Так починається майже кожен лист фронтовика).
Новин у мене особливих не має. Краще ви пишіть мені, як там рідня, як у вас справи. Як у вас із хлібом, чи є молоко, яка у вас городина, що із садком – чи буде фрукта у цьому році?..
Пишіть мені побільше. Міцно всіх цілую…
…Життя моє дуже змінилося. Вже майже всі роз'їхалися. І я днями буду надісланий до іншої частини. Дуже хвилююся – Гриша (старший син) давно не пише і сниться погано…»

Липень 1944-го

«…Старокожку Івана поранено. Мабуть, після лікування буде вдома, бо йому ноги перебило, в руку та в бік поранено. Як у вас справи, як городина? Може живий буду, то повернуся…
…Здраствуй шановна дружина Марія Данилівна! Отримав від вас листа, де ви пишете, що у вас корову забирають. Взнай в захисника, чи є такий закон. Як є, то віддай і не журись. Господарюй, чекай, як живий буду – приїду. Шкода, що так давно тебе бачив. Скучив дуже за вами всіма…
Дорогий мій син Яша. Я зараз майже сам – ні близьких, ні друзів поряд. Вчуся військовій справі. Вже близько до передової. Тут місцевість нерівна – весь час з гори та на гору. У нас таких гір і не бачив ніколи. Скоро буду румунів ганяти…А якщо у вас корову відібрали, то хай мама купить теля або порося. Пишіть, як там у вас з грошима, які податки…»

Вересень 1944-го

«Шановна Марія Данилівна! Я живу добре. Зараз знаходжуся в Угорщині. Скоро ворога доб'ємо і буду вдома. Не хвилюйся за мене. Від Гриші вже два місяці листів не було. Дуже я за нього переживаю…»

Жовтень 1944-го

«Вітаю вас, мої любі. Отримав листа, в якому пишете, що корівку нашу таки забрали. Нічого, переживемо, що ж тут вдієш?.. Живу на межі. Цивільних тут зовсім не має, тільки одні військові. Та скоро війна закінчиться, приїду додому. Передавайте всім вітання…
…Вже пішов другий рік, як я в армії…»

Листопад 1944-го

«Здрастуйте мої дорогенькі!.. Живу добре. Новини ви можете взнати з газет. В нас те саме… Яша нехай носить мій одяг, головне щоб вчився… Шкодую за Старокожкою. Насправді він помер. А поранили ж його на моїх очах. Я йому і ноги перебинтовував, та нічого не поробиш… Я вийшов із західного полку. Тому напишу, коли знатиму нову адресу…
…На зиму обов'язково обв'яжіть яблуні та груші соняшниками, щоб зайці не об'їли…»

Грудень 1944-го

«…Живу добре, тільки голова вже зовсім білою стала. Одягнений тепло, не мерзну… Хороші мої, пишіть мені частіше. Це ж війна, не прогулянка: сьогодні живий, завтра – ні. Вітаю вас з Новим роком, бажаю провести свята якнайкраще…
…Дуже скучив за вами. Отримав від Гриші листа, з якого дізнався, що йому відрізали ногу. Заплакав… Але чого не зробиш заради Батьківщини…»

Лютий 1945-го

«Привіт з передової! Я зараз в Чехословаччині…»

Березень 1945-го

«Ми ще у ЧССР. Живу на березі річки Грони. А на іншому боці – німці. Їх вдень добре видно. А ми вдень більше спимо, а вночі воюємо. Я вже й звик: он навколо кого поранить, кого – вб'є, а я й досі неушкоджений…
…Напишіть мені, що ви там сієте, саджаєте. Дуже мені цікаво…»

Н.К.О. ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА. ПОЛЬОВА ПОШТА 78132. 21 ТРАВНЯ 1945Р. № 77
Гр-ці Фісун М.Д.
У відповідь на ваш лист від 12.05.45 повідомляю, що в/с Фісун Михайло Семенович 26 березня 1945-го року загинув смертю хоробрих. Бій був важкий, тому ніяких документів знайти не вдалося.
Прийміть мої щирі співчуття з приводу тяжкої втрати. Бажаю вам мужньо перенести горе.
Начальник штабу, капітан Барбаканов.


І лише в 1980 році рідні отримали звістку про те, що ім'я Михайла Фісуна вписано до переліку радянських воїнів братньої могили, розташованої в м.Зволен (Чехословаччина) під № 5309 (всього 17 тисяч).

Червоноармієць Фісун М.С. не дожив до Великої Перемоги 6 тижнів…
Вічна пам'ять.

Уривки взяті із фронтових листів,
люб'язно наданих сином Михайла Семеновича – Яковом Фісуном.

На фото: 9/Х/44. Трансильванія, м.Савати. Михайло Фісун (обличчя виділено) разом зі своїми бойовими побратимами.




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:

    Група: Гості
    Реєстрація: -- | 0 комментарів | 0 публікацій
Вічна пам'ять Михайлу Семеновичу. Вдячність сину Якову Фісуну, за надані листи. Для більшої документальності бажано було вказати адресу в Світловодську куди надходили листи до матері. Якщо це можливо, то повідомьте...
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится


Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top