«Вітаю шановне моє сімейство! В перших рядках хочу повідомити, що я поки живий і здоровий, чого і вам бажаю на все життя… (Так починається майже кожен лист фронтовика).
Новин у мене особливих не має. Краще ви пишіть мені, як там рідня, як у вас справи. Як у вас із хлібом, чи є молоко, яка у вас городина, що із садком – чи буде фрукта у цьому році?..
Пишіть мені побільше. Міцно всіх цілую…
…Життя моє дуже змінилося. Вже майже всі роз'їхалися. І я днями буду надісланий до іншої частини. Дуже хвилююся – Гриша (старший син) давно не пише і сниться погано…»


«…Старокожку Івана поранено. Мабуть, після лікування буде вдома, бо йому ноги перебило, в руку та в бік поранено. Як у вас справи, як городина? Може живий буду, то повернуся…
…Здраствуй шановна дружина Марія Данилівна! Отримав від вас листа, де ви пишете, що у вас корову забирають. Взнай в захисника, чи є такий закон. Як є, то віддай і не журись. Господарюй, чекай, як живий буду – приїду. Шкода, що так давно тебе бачив. Скучив дуже за вами всіма…
Дорогий мій син Яша. Я зараз майже сам – ні близьких, ні друзів поряд. Вчуся військовій справі. Вже близько до передової. Тут місцевість нерівна – весь час з гори та на гору. У нас таких гір і не бачив ніколи. Скоро буду румунів ганяти…А якщо у вас корову відібрали, то хай мама купить теля або порося. Пишіть, як там у вас з грошима, які податки…»


«Шановна Марія Данилівна! Я живу добре. Зараз знаходжуся в Угорщині. Скоро ворога доб'ємо і буду вдома. Не хвилюйся за мене. Від Гриші вже два місяці листів не було. Дуже я за нього переживаю…»


«Вітаю вас, мої любі. Отримав листа, в якому пишете, що корівку нашу таки забрали. Нічого, переживемо, що ж тут вдієш?.. Живу на межі. Цивільних тут зовсім не має, тільки одні військові. Та скоро війна закінчиться, приїду додому. Передавайте всім вітання…
…Вже пішов другий рік, як я в армії…»


«Здрастуйте мої дорогенькі!.. Живу добре. Новини ви можете взнати з газет. В нас те саме… Яша нехай носить мій одяг, головне щоб вчився… Шкодую за Старокожкою. Насправді він помер. А поранили ж його на моїх очах. Я йому і ноги перебинтовував, та нічого не поробиш… Я вийшов із західного полку. Тому напишу, коли знатиму нову адресу…
…На зиму обов'язково обв'яжіть яблуні та груші соняшниками, щоб зайці не об'їли…»


«…Живу добре, тільки голова вже зовсім білою стала. Одягнений тепло, не мерзну… Хороші мої, пишіть мені частіше. Це ж війна, не прогулянка: сьогодні живий, завтра – ні. Вітаю вас з Новим роком, бажаю провести свята якнайкраще…
…Дуже скучив за вами. Отримав від Гриші листа, з якого дізнався, що йому відрізали ногу. Заплакав… Але чого не зробиш заради Батьківщини…»


«Привіт з передової! Я зараз в Чехословаччині…»


«Ми ще у ЧССР. Живу на березі річки Грони. А на іншому боці – німці. Їх вдень добре видно. А ми вдень більше спимо, а вночі воюємо. Я вже й звик: он навколо кого поранить, кого – вб'є, а я й досі неушкоджений…
…Напишіть мені, що ви там сієте, саджаєте. Дуже мені цікаво…»

Н.К.О. ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА. ПОЛЬОВА ПОШТА 78132. 21 ТРАВНЯ 1945Р. № 77
Гр-ці Фісун М.Д.
У відповідь на ваш лист від 12.05.45 повідомляю, що в/с Фісун Михайло Семенович 26 березня 1945-го року загинув смертю хоробрих. Бій був важкий, тому ніяких документів знайти не вдалося.
Прийміть мої щирі співчуття з приводу тяжкої втрати. Бажаю вам мужньо перенести горе.
Начальник штабу, капітан Барбаканов.

І лише в 1980 році рідні отримали звістку про те, що ім'я Михайла Фісуна вписано до переліку радянських воїнів братньої могили, розташованої в м.Зволен (Чехословаччина) під № 5309 (всього 17 тисяч).

Червоноармієць Фісун М.С. не дожив до Великої Перемоги 6 тижнів…
Вічна пам'ять.

Уривки взяті із фронтових листів,
люб'язно наданих сином Михайла Семеновича – Яковом Фісуном.
На фото: 9/Х/44. Трансильванія, м.Савати. Михайло Фісун (обличчя виділено) разом зі своїми бойовими побратимами.