Село Піщанівка засновано у XVIII столітті на безіменних ставках, на правому березі річки Березівка. Спочатку називалося Піщанка. Це досить поширена назва. Річки діставали її за піщані русла, селища – за розташування на пісках або на берегах однойменних річок. Ще наприкінці ХVІІ ст на правому березі Малої Березівки існували два козацькі хутори: хутір Чечелів і Сурганів. У часи Нової Сербії жителі хуторів переселилися на Лівобережжя.

Штабс-капітаном Піщанським до села було переселено 5 сімей із Черкащини (серед них Саєнки, Голобородьки та Діброви). Вони, за переказами, були з села Піски, що є однією з версій походження власне села Піщанівка, друга версія пов?язує цю назву з прізвищем власників Піщанські. У ревізійному переписі села Катеринівка (Піщанівка, Катеринопіль) за 1858 рік вказано, що село належало поміщиці, штабс-капітанші, вдові Катерині Захарівні Піщанській. Це і є поясненням іншої назви села – Катеринівка, Катеринопіль (від імені власниці). Названі дворові люди поміщиці, наприклад: Дем'ян Лопатін, Тарас Королькевич з синами Іваном, Петром, Євгеном, Терентієм, Герасимом, Миколою, а також Іван Голобородько, Євдоким Зуєнко, Павло Савинов, Фома Левченко, селяни: Григорій Голобородько і його сини Григорій, Яків, Данило, а також Григорій Савченко, Михайло Шевченко та інші. Всього на селі на 1858 рік проживало 88 чоловіків і 78 жінок. Дворів було 18.

Виписка із архівного документу:


Жителі села займалися гончарством, виготовляли чудовий посуд. Уламки його можна знайти і зараз. Жінки були умілими ткалями. До пізньої осені вимочували у річці Березівка коноплі, тіпали їх, сушили на сонці. І все це вручну.

Згідно перепису 1886 року: хат – 68, чоловіків – 236, жінок – 201. Дітей у кожній сім'ї було багато. Але смертність дуже велика. На території села проживало 28 колишніх поміщицьких селян. 2 десятинщика, тобто орендували землю у пана і платили 10-у частину врожаю. В основному, жителі українці, 4 сім'ї займалися ремеслом. Працювали 2 млини. На 1896 рік дворів було 40, жителів 246. На 1916 рік село називалося Катеринопілля. Дворів було 65, жителів 353.
Село Піщанівка дало життя 9 серпня 1891 Іллі Даниловичу Діброві, одному з провідників радянського партизанського руху в Україні і Словаччині в часи громадянської та німецько-радянських воєн.

Сусіднє село Медерове (Лазаропіль) засноване на лівому березі річки Мала Березівка, має теж досить довгу історію, яка починається з часів Нової Сербії. Назву Медерово місцеві мішканці пов?язують із великою кількістю пасік, а звідси – меду. Паралельну назву Лазаропіль пов?язують із євреєм-шинкарем Лазарем.

Обабіч дороги, що йшла на Медерове, до 1933 року височіла Медерівська церква Святої Покрови, схожа вона була на церкву в Іванівці. Побудована на кошти громади на початку ХІХ століття. Чудові фрески, багатий розпис, іконостас. Старостою церкви свого часу був Кучеренко Фанасій Федорович, дияконом – Мирний Трохим Кирилович, півчими – Баштовенко Ольга, Мирна Ганна, Кучеренко Надія, Шевченко Ольга, Мовчан Михайло, Бабіченко Олександр. Поруч школа. Неподалік могила першого священика, найімовірніше Петра Брильова. Існує легенда про незліченні скарби, заховані в ній, які в ніч на Різдво світяться яскравим вогнем. Остаточно ж церкву розібрали в 1950-60 роках і побудували з неї свинарник.

Село Мала Березівка (Леонтьєвка) названа на честь річки, на березі якої знаходиться. Назва ж Леонтьєвка пов?язана з Миколою Степановичем Леонтьєвим, який побачив світ 26 жовтня 1862, у цьому селі (тоді Косівської волості Херсонської губернії (тепер Захарівська сільська рада Світловодського району)). Саме М. Леонтьєв налагодив дипломатичні стосунки між Російською імперією та Ефіопією (Абіссінією) в Північній Африці.

Різноманітність назв населених пунктів Захарівської сільської ради вказує на багату їхню історію.

За матеріалами, наданими бібліотекарями с. Захарівки В. Гарбуз, захарівським краєзнавцем І. Скрипником та провідним методистом із збереження культурної спадщини Захарівського музею історії С. Гайдуком