Зняття депутатської недоторканності з декількох народних обранців вже встигло стати найбільш обговорюваною темою липня. Більшість експертів схиляються до думки, що результатом цих процесів стане черговий інформаційний "пшик" і не більше. Швидше за все, ці справи навіть не дійдуть до суду, "розсипавшись" на етапі слідства. І причина не лише в сміхотворності висунених політикам звинувачень. Навіть там, де злочин, ймовірно, все ж мав місце, якість виконаної прокуратурою роботи залишає бажати кращого. Середньої руки адвокат розправиться з наявною доказовою базою досить швидко.

Втім, співробітникам прокуратури вже час звикати до власних провалів. Розглянемо просту статистику. За всю історію незалежної України недоторканності було позбавлено 16 депутатів. За двадцять чотири роки – шість обранців, а за останні неповні три роки – десять обранців. Тобто активність у теперішньої ГПУ просто зашкалює. Тільки ось нарощування кількості не означає одночасного зростання якості. Більше того, вже наявні справи підтверджують раніше висловлену думку: відомство Юрія Луценка працює вкрай малоефективно. Порівняємо. З шести депутатів, з яких зняли недоторканність до 2014 року, п'ять все ж побували за ґратами. Степан Хмара, відомий український дисидент, декілька місяців провів у СІЗО; Микола Агафонов був випущений під заставу за станом здоров'я; Віктор Лозинський вийшов на свободу згідно із "законом Савченко"; Павло Лазаренко відсидів у США, а Віктор Жердицький – у Німеччині. А що ж з тими, кого позбавили депутатського імунітету вже після революції гідності?

Олег Царьов перебуває у Російській Федерації. Швидше за все, там же ховається і Сергій Клюєв, що втік з країни вже після зняття недоторканності. Олександр Онищенко сховався за три дні до того, як Парламент прийняв рішення відносно нього (є підозра, що саме надмірна балакучість представників ГПУ подарувала йому таку чудову можливість). Тепер політик із задоволенням розсилає свої плівки ймовірно з Лондона. Дуже показова історія Ігоря Мосійчука, який навіть за наявності залізобетонних доказів спокійно продовжує вершити долю країни у Верховній Раді України. А все тому, що Феміда визнала зняття недоторканості з нього незаконним, оскільки був порушений регламент. І знову уся справа у любові ГПУ до красивих театральних жестів: заради гучної вистави у Парламенті знехтували якісним опрацюванням питання – представлення Генпрокурора не пройшло через регламентний комітет до винесення на обговорення у сесійній залі. Через це суд став на сторону Мосійчука.

Немає підсумків і за справою Сергія Мельничука, який продовжує другий рік поспіль справно ходити на допити й ефективно працювати у стінах Верховної Ради. Але найкумедніша ситуація з Вадимом Новинським, з якого за поданням Юрія Луценка недоторканність зняли у грудні 2016 року. Як повідомляв журналістам сам депутат, відколи його у кінці минулого року позбавили депутатського імунітету, він так і не отримав підозру від Генеральної Прокуратури.

Ще раз: по шести народних обранцях навіть не проводяться усі необхідні слідчі процедури. Четверо політиків, які днями поповнили список ГПУ, швидше за все, так само залишаться на волі та продовжать свою роботу у стінах Парламенту. У черговий раз, окрім додаткового піару, прокуратура не отримає нічого. Ось що із цього приводу думає український політтехнолог Денис Богуш. "Те, що Генеральна Прокуратура веде якусь боротьбу, це факт. Тільки ось веде ГПУ цю боротьбу непрофесійно. Окрім Генпрокуратури матеріали по депутатам дає НАБУ. Фільми, які зробили по Розенблату, гідні "Оскара". Відео настільки переконує, що навіть питання не виникає, знімати або не знімати депутатську недоторканність. Але, це зробила не Генеральна Прокуратура. Це зробило НАБУ за власними ресурсами. І ніякого відношення до цього ГПУ не має", – підкреслює експерт.

І дійсно. Боротьба з корупцією – це не один крок, а ціла система заходів. Просто пред'явити звинувачення і на цьому заспокоїтися – це не кінець роботи ГПУ над справою. Має бути проведена тривала і системна робота по збору доказової бази, відстоюванню звинувачення у судах. "І справжня боротьба з корупцією була б тоді, коли б Луценко пішов до Президента, і вони б домовилися про внесення змін до Кримінального кодексу, щоб заборонити відпускати під заставу корупціонерів. А коли корупціонерів випускають під заставу, люди розуміють, що справедливості у цій країні немає. А матеріалів, які дає Генпрокуратура, не досить для того, щоб доводити справи до суду. Професіоналізму бракує", – акцентує увагу Денис Богуш.

А доки ГПУ працюватиме "будь – як" і буде займатися "полюванням на відьом" в особі незручних для неї депутатів замість дійсно важливих справ, нічого у плані корупційної боротьби у країні не зміниться. Питання в тому, що вітчизняним платникам податків абсолютно не потрібне державне відомство, коефіцієнт корисної дії якого наближається до нуля.