Неділя, 20 серпня 2017
Події

Коли супротив стає обов'язком

Коли супротив стає обов'язком
Уже понад три роки промайнуло відтоді, як на охопленому вогнем Євромайдані пролилася перша свята кров борців за право українського народу на волю й гідне життя. Одним із тих, хто заплатив за це своїм життям, став фермер із Бобринця Кіровоградської області Віктор Чміленко.
Знайти у невеликому райцентрі будинок, де зі своєю родиною багато років мешкав Герой, дуже просто. "Дороговказом" слугує меморіальна дошка, з якої щиро посміхається чоловік із відкритим поглядом. Таким і був за життя Віктор Чміленко – фермер-першопроходець, невтомний борець із несправедливістю і байдужістю. Меморіальну дошку встановили майже одразу після його загибелі, й там завжди – живі квіти.

Коли супротив стає обов'язком

Хуторянином Віктор став мимоволі, – зазначив Олексій Цокалов, побратим і вірний Вікторів друг. – Коли у 1990-х почалися розмови про можливий вихід України зі складу Радянського Союзу, він підтримував цю ідею. Якось Вітя підібрав із землі листівку, де йшлося про українську незалежність. Вже наступного дня його звільнили з роботи за антирадянську пропаганду. То було навесні, а через дев?ять місяців потому, в грудні 1991 року, пам?ятаєте, відбувся референдум, на якому більшість українців проголосувала за вихід із СРСР…

Турбота про родину й відсутність роботи спонукали Віктора Чміленка стати фермером. Неторований шлях він обрав першим у районі й загалом в Україні.

– Я тоді знаходилася в декреті – на руках троє малолітніх дітей, а єдиний наш годувальник залишився без роботи. Та Вітя завжди вмів заробити копійку – Господь наділив його світлим і підприємливим розумом. Сказав, що тепер працюватиме на себе, й дуже загорівся цією ідеєю. Землі тоді фермерам давали які? Найгірші, щоб узяли їх та й покинули. Вперше в Борисівку приїхали у 1992-му, а там – бур?яни вищі за мене!.. Та ми від землі не відмовилися, оформили мільйонний кредит під урожай і взяли в обробіток свої перші 27 гектарів. Уявіть, діти наші, ще зовсім малі, сидять під причепом і смакують соковиті кавуни, я – на сівалці, а Вітя засіває ниву. Й співає!.. Йому довелося самотужки опановувати сільгосптехніку, бо ж за фахом він був зоотехніком, й обрана справа була для нього ще майже незвіданою. У перший рік роботи на землі ми падали з ніг від утоми, бо доводилося зерно перевівати мало не вручну. Та Вітя був упевнений, що вистоїмо, адже цей хліб – наш. І справді, продали зерно, повернули кредит, почали будувати плани на майбутнє. То була наша перша велика перемога, – поділилася спогадами про те, як усе починалося, Людмила Чміленко, вдова Віктора Івановича.

Хутір Борисівка розташований від Бобринця недалеко, але добиратися туди по грунтових розмитих дорогах – майже з годину. Обійстя Чміленків примостилося на пагорбі, звідки відкривається запаморочливо мальовничий краєвид. З одного боку – поля й поля, оперезані курними дорогами, з іншого - перелісок, що спускається до річки Інгулець:

– Хатину мій господар збудував самотужки. Садок ось заклали, воду підвели, господарством обзавелися – свині, вівці, бджоли, виноградник заклали. Для онуків Вітя онде бесідку збудував і гойдалку зробив, а ще – будиночок для апітерапії. Планував встановити на даху головної будівлі сонячні батареї, придбати синові сучасну техніку й передати йому бізнес, а сам дуже мріяв про далекі мандрівки, бо любив історію і захоплювався краєзнавством. Он скільки старожитностей наміняв – і глечики, й товкачі, й скриня із червоного дерева. Чоловік хотів реставрувати її й оздобити кімнату в старовинному українському стилі. Не встиг…

* * *
Дата 18 лютого 2014 року стала однією із найкривавіших сторінок в історії Євромайдану й новітній українській історії. Від підступних снайперських куль упродовж кількох днів загинули десятки людей, перетворившись на безсмертну Небесну Сотню. До неї судилося приєднатися й Вікторові Чміленку…

Однією з найбільших його мрій була воля. Вікторів земляк і побратим Олексій Цокалов згадує, як той неодноразово казав:

"Якщо беззаконня стає законом, супротив перетворюється на обов?язок". Обидва хлібороби брали активну участь у Помаранчевій революції, боролися за права фермерів у себе в районі, перекриваючи тракторами дороги на знак протесту проти беззаконня місцевих можновладців. Разом і на Євромайдан поїхали:

– У "Чміля" (так називали Віктора Чміленка найближчі друзі – Авт.) був дар спілкуватися з людьми, він умів домовлятися й переконувати. Під час подій на Майдані йому неодноразово вдавалося проходити через "беркутівські" кордони там, де інших не пропускали навіть із депутатським посвідченням.

В Київ, де повітря вже було до межі наелектризоване революційними настроями, Віктор Чміленко із Олексієм Цокаловим потрапили 24 листопада 2013 року, за кілька днів до силового розгону студентського Майдану і майже весь час аж до Вікторової трагічної загибелі вони були в столиці. Їздили додому тільки на вихідні – обійняти рідних і завантажитися черговою партією соняшникових "козинаків". За час Революції Гідності фермери з Бобринцю відвезли їх у столицю без малого тонну – підсолоджували життя майданівців смачною поживою.

– 18 лютого, коли снайпери почали розстрілювати людей на Майдані, Вітя був тут, у Борисівці, – згадує Людмила Чміленко останній день перебування свого чоловіка вдома. – Він наче прикипів до телевізора – дивився, як силовики зі зброєю в руках трощать Майдан й відстрілюють протестувальників, неначе дичину. Я заходжу в кімнату, а Віктор уже стоїть одягнений, в руках – рюкзак. Спитала, він, і почула у відповідь: "Там, на Майдані люди гинуть". "А як тебе там уб?ють?" "Краще померти, стоячи, аніж жити на колінах, – відповів і додав. – Я їду туди за тебе, за себе, за наших дітей і за всю Україну".

…Так само не зміг всидіти вдома й львів?янин Іван Раповий. Безмежне й безглузде насильство, що точилося на головній столичній площі, потрібно було зупинити, й він, колишній співробітник МВС, обійнявши дружину й дітей, відправився у Київ, на Майдан. Приїхавши туди, узявся допомагати виносити поранених із зони обстрілу снайперів. Одна з ворожих куль наздогнала і його самого, влучивши у груди. Чоловік упав і подумки почав молитися, уже прощаючись із життям, аж раптом побачив помаранчеві носилки, що їх хтось поставив біля його ніг. То був Віктор Чміленко. До того він уже виніс із зони обстрілу трьох поранених. Іван Раповий був четвертим, кого намагався врятувати, але зробити це судилося вже не йому. Наступна снайперська куля обірвала життя Віктора Чміленка на самому його злеті. Вже потім, після порятунку й лікування, Іван зі Льва дізнався ім?я свого спасителя, зустрівся із його дружиною. Людмила Чміленко сказала йому при зустрічі: "Іване, живи тепер за двох"
Своїх дітей землероб із Бобринця завжди учив жити по совісті, чесно трудитися і любити свою землю. Поради Віктора Івановича були мудрими й виваженими, а слова – щирими. Його син Віктор унаслідував від батька не лише ім?я, а й любов до ниви, засіяної хлібом. Він обрав можливість працювати на самого себе, бути вільним на своїй землі. Крок за кроком втілює в життя батькові заповітні мрії – придбав новітню техніку, поступово збільшує орний клин до кількох сотень гектарів. Одним із найзаповітніших бажань Чміленка-старшого було створення в Україні гідного, європейського рівня життя для кожної людини, і його здійснення – ще попереду…

* * *
Щороку в канун відзначення річниці загибелі Героїв Небесної Сотні по центральних телеканалах демонструють документальні стрічки, присвячені життю, боротьбі й героїчній загибелі Віктора Чміленка, у Кропивницькому одна з вулиць тепер носить його ім?я. Фермери із сусідньої Полтавської області приїздять на його малу батьківщину, щоб уклонитися пам?яті землероба із щирим серцем. До могили Героя в сльотавий дощовий сезон дістатися можна хіба що на позашляховику – ні в бобринецької, ні в кропивницької влади за три роки, що минули із його загибелі, не знайшлося ні грошей, ні бажання гідно впорядкувати скромну могилу й облаштувати трикілометровий під?їзд (сумний символізм!) до неї. Та й навідуються можновладці у Борисівку нечасто, лише раз на рік – у день вшанування Героїв Небесної Сотні, щоб віддати протокольну шану своєму земляку, загиблому під час Революції Гідності…

У Борисівці вдова Героя України, кавалера ордену "Золота зірка" Віктора Чміленка живе тепер самотньо. Продукти матері доставляє син, але восени, коли дощі розмивають дороги, дістатися на хутір не може навіть він, й залишається Людмила Чміленко на самоті зі своїми думками й спогадами:

– Син уже давно наполягає, щоб перебиралася у райцентр, а я не можу покинути місце, де ми були з Віктором щасливими. Навесні у нас тут справжній рай – усе цвіте, потопає в зелені! Чоловік дуже любив сидіти отам, на пеньочку й, узявши до рук колоски чи польові квіти, про щось собі міркувати. Таким його й вирішили зобразити для пам?ятника…

– Шанувати героїв треба за життя, – вважає Олексій Цокалов. – Вони – поруч із нами, це звичайні люди, здатні витягти дитину з крижаної води, залишити мирне життя й піти добровольцем на Донбас, щоб захищати свою країну. Я таких двох хлопців знаю – їх виховала бабуся. Й обидва брати зараз на сході, в АТО. Таким був і Вітя Чміленко.

Він боронив волю України від байдужості, чиновницького свавілля без зброї в руках. Учив своїх дітей, усіх, хто був із ним поруч, брати відповідальність за свою країну, змінювати світ навколо себе. І він продовжує це робити через своїх дітей, споглядаючи на засіяну хлібом ниву з високого, оповитого курними дорогами, пагорба…




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
  • Засранетц Вчора, 14:44
    Три Хрести на в’їздах загаптували доступ до Світловодська всілякої нечисті 2
    Засранетц-фото
    Поп Московского Патриархата святил - годно!!! Нехай стоят wink А в общем и целом, все напоминает поговорку про дурака, молитву и его лоб!
  • Filya14 Вчора, 11:05
    Три Хрести на в’їздах загаптували доступ до Світловодська всілякої нечисті 2
    Filya14-фото
    Весь мир преобразится сразу,
    В нем станет больше красоты,
    И засияют словно стразы
    Улыбки и сведут мосты.
    Сойдутся наши берега,
    Ты станешь мне родным и близким,
    Растает лед, сойдут снега,
    Когда...
  • Filya14 15 серпня 2017
    Хто кому має поступитися дорогою — весільний кортеж катафалкові з труною, чи катафалк з труною весіл ... 2
    Filya14-фото
    Вот такая правда жизни. Роддом всегда напротив морга или морг напротив роддома.
  • Засранетц 14 серпня 2017
    «Паспортна історія» Саакашвілі мовою фактів 1
    Засранетц-фото
    По идее, и тот кто подпись поставил о предоставлении гражданства носорогу, тоже должен выгрести по наглой шоколадной хлеборезке!
  • Интеллигентный человек 14 серпня 2017
    «Я міг би випити море, Я міг би стати іншим, Вічно молодим, вічно п'яним...» 1
    Интеллигентный человек-фото
    Замечательный пост, очень правильный и нужный. Хотелось бы
    , чтобы подобные посты появлялись чаще, и на местном Светловодском сайте "Светловодск информ", и на местном городском телевидении ))
    Или на сайте "Светловодск информ", в виде телевидения ))

    А если учитывать то, что ситуация с психологическим возрастом в Мире сегодня критическая)) а в Светловоске она просто катастрофическая))) то подобные посты и видеосюжеты могут быть весьма и весьма полезны и востребованы ))

    Мне вспоминается по этому случаю ( в контексте данного поста) один замечательный фильм который называется "Идиократия",и который отвечает на простой и востребованный вопрос:"Почему в мире столько идиотов"?)) Этот фильм Вы без труда, уважаемые читатели данного поста,сможете найти в интернете ( в частности в Ютубе ) и посмотреть если не весь фильм, то хотя бы его трэйлер..;) Идиократия - это фильм который, как бы в шутку, ну на самом деле всерьез, отвечает на вопрос: "Почему в мире столько идиотов"?))

    Вцелом, считаю что подобные беседы, в том числе и в видеоформате, были бы весьма востребованы и полезны для нашего города ))
    Уважаемая Валентина, если у Вас появится такое желание, но не найдётся достойного собеседника, я буду с радостью готов составить Вам свою скромную просветленную компанию )) ,) Думаю, усi Свiтловодцi, були б у захватi ..;)

    Можете считать это приглашением )
  • cergiv city 12 серпня 2017
    Сорокова сесія Світловодської міської ради підтвердила – криза міської влади поглиблюється 1
    cergiv city-фото
    А маємо ми те, що маємо, не прийшли на вибори от і вибрали аби кого, а вони як ті лебідь рак і щука..., а віз і нині там.
  • Filya14 11 серпня 2017
    ТІ Україна закликає громадськість повідомляти про корупцію в тютюновій сфері 1
    Filya14-фото
    У листі слід вказати конкретні факти корупції або конфлікту інтересів, прізвища, місце ситуації та інші релевантні обставини, а також свої контакти, принаймні адресу електронної скриньки.
    Джерело: http://svetlovodsk.com.ua/11066-t-ukray
    ina-zaklikaye-gromadskst-povdomlyati-pr
    o-korupcyu-v-tyutyunovy-sfer.html

    Основная задача TransparencyInternational Україна сбор личных данных.
  • editor 11 серпня 2017
    Управління освіти — «ракова пухлина» чи гордість міста? 5
    editor-фото
    Друзі, дякую всім, хто відгукнувся на мій матеріал. Зачепило багатьох, значить написано про те, що й турбує багатьох. Як завжди підтягнулися і ті, хто не має жодного стосунку до теми, але дуже хоче "поставити на місце" журналіста, прочитавши між рядків моїх запитань аж занадто багато. 1 місце у рейтингу підспівувачів міського голови, безперечно, посіла дівчинка з Кременчука - Анастасія. Дякую тобі за увагу до видання і до мене особисто. Думаю, що твоє "орево" належним чином оцінено замовником. Тішся цим. Далеко підеш. Можеш і далі відволікатися від роботи (якщо вона у тебе є), пиши. Я ж припиняю спілкування з невихованою дівчинкою.
  • Filya14 11 серпня 2017
    Управління освіти — «ракова пухлина» чи гордість міста? 5
    Filya14-фото
    Реформаторы мэры приходят и уходят, а Г. Ю. всегда остается. Так держать.

Top