Вона корінна жителька Іванівки Світловодського району. Батьки були колгоспниками, тож вибір навчального закладу не став випадковим: дівчина закінчила Олександрійський сільськогосподарський технікум за спеціальністю зоотехніка. Повернулася в Іванівку і 18 років працювала в КСП "Дружба" на різних посадах: і в коморі, і в дитячому садку, і на молокоприймальному пункті. Кожна робота була по-своєму складною та відповідальною. Увесь час доводилося бути на ногах, тому коли задумувалася про зміну заняття, єдине, чого хотіла - знаходитися на місці.

З 1 жовтня 1994 року була обрана секретарем сільської ради. На момент обрання сама для себе вирішила: "Нарешті відпочину". Та ця робота, робота з людьми, виявилася найскладнішою і найцікавішою.

На посаді секретаря Світлана Іванівна ропрацювала 17 років і 100 днів. На цей період припало оформлення паспортів громадянина України. Окрім інформування жителів села про проведення такої масштабної кампанії, підготовки відповідних форм та бланків, доводилося працювати і такою собі стилісткою-візажинею, коли необхідно було причепурити людей, особливо стареньких, перед фотографуванням. Потім настав період приватизації. За ним прийшло впровадження субсидій, після чого оформлення особових справ дітей війни, а потім створення терцентру. Жодного дня без виходу по селу або виїзду у місто. І спілкування, спілкування, спілкування...

Завжди допомагав хороший колектив. З вдячністю говорить Світлана Іванівна про сільських голів, з якими довелося працювати — це Марія Миколаївна Грузин та Микола Дмитрович Жайворонок. Цінує та пам’ятає кожного з працівників сільської ради, адже кожен вкладав у створення робочої атмосфери щось своє і мав неповторне ставлення до життя. Особливо згадується Людмила Іванівна Скороход, прибиральниця, яка за будь-якої погоди, у найсильнішу хурделицю завжди несла до сільради воду ще й стежку прокидала, і ніколи не сприймала свою роботу як складну.

Вихід на пенсію не означає зупинку руху.

Світлана Михайлова продовжує депутатство у сільській раді, ділячись своїм досвідом з колегами. У вісімдесятих роках була і депутатом районної ради. Її округ був дальнім, який усі оминали, бо знаходився аж під сусіднім селом Захарівка. Та жінку це не засмучувало, чи не щодня їздила до своїх виборців велосипедом.

Уже 4 роки очолює раду ветеранів Іванівської сільської ради. На запитання: чи не складно, Світлана Іванівна лише дивується: адже я лише продовжую спілкуватися з людьми.

— Світлано Іванівно, знаємо, що Ви співаєте у хорі.

— Ой, хор – це окрема любов, — щасливо посміхається жінка. — В Іванівському хорі "Калина" я з моменту його заснування. А це вже більше 35 років. Можна на пальцях перерахувати ті рази, коли я пропустила репетицію. Та й не лише я. Щосуботи, завершивши домашні справи, збирається наш дружний колектив. Маємо натхненника та невтомного рушія – соліста хору та його мецената — Івана Яковича Середу, керівника ТОВ "МАС-АГРО". Завдяки його відданості справі, ми маємо гарні костюми та змогу брати участь у районних та обласник концертах і конкурсах. Сама дуже люблю співати і залюбки слухаю, як співають інші. Обов’язково відвідую концерти, коли буваю в інших містах.

А нещодавно під керівництвом професіонального керівника почала освоювати церковний спів. Він значно різниться від народного хору, але тим цікавіше розбирати тонкощі та деталі. Зараз співаю у церкві під час богослужінь.

Разом із чоловіком Світлана Іванівна виховала доньку та сина. Має трьох онуків. Піклується про маму, Тамару Сергіївну. Єдине, що тривожить душу — ситуація на Сході країни. Жінка достеменно знає про кожну з подій, слідкує за всіма новинами, адже там знаходиться син Богдан, який служить за контрактом у десантній частині.

Від односельчан та колег ми чули лише доброзичливі слова про цю енергійну жінку. Та й як інакше, якщо щиро ставишся до людей, то вони віддають тобі сторицею.